Вечері твоєї тайної ...

Віднедавна є в нашій церкві традиція така - вітати священиків у Великий Четвер із днем священства. Я взагалі не проти будь-яких святкувань. Але це святкування трохи дивне, принаймні у візантійській традиції. Передусім тому, що це просто наслідування такої ж недавньої традиції і римо-католиків.
Там це зрозуміло. Після реформи Великого Тижня акцент Великого Четверга у них лежить на "встановленні" Євхаристії, на чині обмивання ніг, який священики звершують для своїх парохіян. Окрім того, це свято є свого роду маніфестацією євхаристійної монокультури - традиції, зводити все служіння священика і церкви до служіння євхаристії, традиції, яка маргіналізує все решта її служіння і про цю небезпеку вже сигналізують багато західних літургістів.
Але навіть в них не зовсім зрозуміло день якого "священства" вони святкують? У прекрасній статті "P. Regan, The Chrism mass: Festival of the priesthood. But which one? Worship 86/2, (2012), 124-139" дуже гарно показано, що це святкування можна говорити лише з 60-70-х років минулого століття і то в його первісному контексті йшлося саме про загальне царське священство усіх охрещених, а не про особливе священство клиру. 

Що ж у нас? Яка рація вітати священиків з днем священства? Можливо літургія цього дня є найважливішою в літургійному році? З її сучасного позиціонування ані з відвідуваності її вірними (бо звершують її головно зранку, у час коли більшість вірних має йти на роботу) цього не видно. У порівнянні з іншими богослужіннями Великого Тижня - Утренею Страстей і Єрусалимською утренею, на богослужінні "встановлення" Євхаристії майже порожньо.
Можливо чин умивання ніг? Та ні. Його "зарезервовано" лише для катедральних храмів і для монастирів. Що ж такого в цьому дні? Наголос на Євхаристії? Знову ні. Для більшості наших парохій днем Євхаристії per se є день "Божого Тіла" після свята П'ятдесятниці. Більше того, літургійні тексти саме свята поклонінні Євхаристії мають і згадку про "встановлення" і "слова встановлення".
Насправді, нічого з богослужіння літургії " встановлення" не вказує на те, що ми святкуємо день священства. Тексти звертають нашу увагу на зраду юдеями і Юдою Христа. Це головне послання цієї літургії в якому можна легко переконатись заглянувши в тексти.
Якщо б ми все ж хотіли уподібнитись римо-католикам і святкувати це свято, то треба зрбити серйозну рефому богослужінь Великого Тижня. Так, щоб Літургія встановлення була центральною, так, щоб вона відповідала біблійному опису і звершувалась як Вечеря Господня (не сніданок), так, щоб вона поєднувалась із чином омивння ніг священиками, так, щоб її тексти говорили про значення Євхаристії, бо воно точно не в зраді Юди і не в юдеях беззаконних. Оновити треба традицію перед тим, як пов'язувати цей день із встановленням священства. Нижче просто для порівняння тексти Літургії "встановлення" та свята Євхаристії
А) Стихири Літургії "встановлення Євхаристії"
(г. 2): Сьогодні збігається злочинне зборище,* щоб Творця і Будівника всесвіту передати Пилатові.* О, беззаконні й невірні!* Як же вони заходяться судити того,* хто прийде судити живих і мертвих,* і приготовляють на муки того, хто виліковує пристрасті?* Довготерпеливий Господи,* велика твоя милість! Слава тобі!  
Беззаконний Юда, що на вечері* замочив свою руку в миску* разом з тобою, Господи,* простяг до беззаконних руки, щоб узяти срібняки;* обміркувавши ж ціну мира,* не боявся продати тебе неоцінненого* і простягнув ноги, щоб ти їх обмив.* Він лукаво поцілував тебе, Владико,* щоб передати беззаконним,* відрікся апостольського збору і кинув срібну тридцятку,* та й не бачив твого на третій день воскресіння,* через яке ти помилуй нас!
Юда, облудний зрадник,* зрадливим поцілунком передав Спаса Господа* і, як раба, продав Пана всього створіння.* Як овечка на заколення, так пішов Божий Агнець,* Син Отця, єдиний багатомилостивий.
Раб і хитрун – Юда* – учень і зрадник, друг і диявол насправді показався.* Бо ходив за Учителем і вивчав,* як його зрадити, міркуючи собі:* Видам його і придбаю велике багатство.* Хотів він і миро продати та схопити підступно Ісуса,* видаючи поцілунком Христа.* І, як ягнятко на заколення, так іде Агнець Божий,* єдиний милосердний і чоловіколюбець.
Слава (г. 2): Агнець, що його прорік Ісая,* іде на добровільну смерть* і дає плечі на рани, щоки ж на удари;* не відвертає лиця свого від зневажливих плювків і глузування,* та приймає засуд на смерть нечестиву.* Все добровільно приймає він, Безгрішний,* щоб усім дарувати воскресіння з мертвих.
І нині (г. 6): Воістину єхидний Юда нащадок тих, що їли манну в пустині* і ремствували на того, що їх годував.* Вони, невдячні, ще мали в устах їжу і вже Бога зневажали.* – І цей безбожник, маючи в устах небесний Хліб,* готував на Спаса зраду.* О, душе ненаситна! О, люте зухвальство!* Воістину він їхній син беззаконний,* тому разом з ними приймає засуд.* Хто його гостить, того він продає* – Господа, який його любив, видає на смерть.* Спаси, Господи, душі наші від такої нелюдяности,* бо ти єдиний у довготерпінні невимовний. 

Б) Стихири свята Пресвятої Євхаристії
(г.6): Ти, Чоловіколюбче,* відкрив велику тайну свого воплочення,* бувши на вечері з своїми повірниками,* і сказав їм: їжте хліб життєдайний – це є Тіло моє,* і пийте Кров життя вічного. Світлиця, в якій Христос відбув Пасху,* стала небесним кивотом,* безкровною вечерею і духовною службою,* а трапеза, на якій звершилися ці тайни,* духовним престолом.
Ти, Хлібе Небесний, поблагословив хліб,* склав подяку Отцеві й Родителеві,* теж і чашу взяв та й подав учням, кажучи:* Прийміть, їжте, це є Тіло моє,* і пийте Кров життя нетлінного.
Нагодував Господь своїх учнів небесною поживою,* дав їм перед страстями ангельський хліб,* чудесніший від манни.* Батьки ваші – сказав Господь* – споживали манну в пустині й померли.* Це ж хліб, що з неба сходить,* щоб той, хто їстиме його,* не вмер, але жив навіки.* Тому сподоби і нас сьогодні причащатися його,* за молитвами твоєї Богоматері.
Коли учні споживали Тайну Вечерю,* Христос узяв хліб у свої руки,* підніс свої очі до неба,* поблагословив, переломив, дав своїм учням, кажучи:* Прийміть, їжте – це Тіло моє,* що за вас ламається на відпущення гріхів* і на життя вічне.
У тебе єдиного – безсмертя* і живеш у світлі неприступнім.* Невже міг би ти злучитися з ідолом пітьми гріховної?* Тому ти – Світло те, що просвічує кожну людину,* не засуджуй й не кидай у тьму кромішню темні й грішні душі наші,* але просвіти благодаттю,* – молимось до тебе,* – Море милосердя, Хлібе переісточений.
Слава і нині (г. 4): Прийдім, празниколюбці, радісно звеличуймо сьогодні* спасенне свято життєдайного Хліба і Божого Агнця,* що забирає гріхи світу.* Святкуймо нині не в заквасці давньої злоби,* але в солодкості чистоти й правди.* Очистившись, отже, станьмо гідними його учасниками,* щоб одержати вічне Христове царство.