Але ізбав нас від лукавого перекладу молитви Отченаш

Віднедавна, а точніше від 2013-го року серед західних християн точаться запеклі дискусії на тему молитви Отченаш. Українські медії теж кинулись розносити цю «благу вість» серед нашого народу і в нетрях інтернету розпочались справжні баталії щодо молитви Отченаш, дуже часто навіть серед людей, які донедавна можливо і не задумувались над глибшими сенсами цієї молитви. Дозволю собі впхати і своїх пару копійок.

Молитва Господня – що це?

Для багатьох людей молитва Отченаш є майже магічною формулою, яку можна вживати у всіх випадках життя. Натомість із євангелія відомо, що Господь не передав її як заповідь, а радше як приклад того, як можуть молитися сини небесного Отця. Можливо для декого це буде відкриттям, але текст молитви Отченаш у євангеліях зберігся у двох версіях. У євангелії від Луки (11:2-4) збережена коротша, і, можливо, первинніша версія молитви Отченаш. Натомість у євангелії від Матея (6:9-13) представлена більш розлога її версія, збагачена богослов’ям приходу небесного царства. Церква від початків у своєму молитовному житті використовувала довшу версію молитви Отченаш, додаючи до неї завершальне славослов’я «бо твоя є сила і слава на віки». 

Ось її грецький текст:

Πάτερ ἡμῶν ὁ ἐν τοῖς οὐρανοῖς, ἁγιασθήτω τὸ ὄνομά σου,

ἐλθέτω ἡ βασιλεία σου, γενηθήτω τὸ θέλημά σου, ὡς ἐν οὐρανῷ καὶ ἐπὶ γῆς.

Τὸν ἄρτον ἡμῶν τὸν ἐπιούσιον δὸς ἡμῖν σήμερον:

καὶ ἄφες ἡμῖν τὰ ὀφειλήματα ἡμῶν, ὡς καὶ ἡμεῖς ἀφήκαμεν τοῖς ὀφειλέταις ἡμῶν:

καὶ μὴ εἰσενέγκῃς ἡμᾶς εἰς πειρασμόν, ἀλλὰ ῥῦσαι ἡμᾶς ἀπὸ τοῦ πονηροῦ.

[Ὅτι σοῦ ἐστιν ἡ δύναμις καὶ ἡ δόξα εἰς τοὺς αἰῶνας]

А ось український переклад:

Отче наш, сущий (той, який є) на небеса́х, ха́й святи́ться Ім’я́ Твоє́,

ха́й при́йде Ца́рство Твоє́, ха́й бу́де во́ля Твоя́, як на не́бі, так і на землі.

Хліб наш насу́щний дай нам днесь;

і прости́ нам борги́ на́ші, як і ми проща́ємо боржника́м на́шим;

і не введи́ нас у споку́су, але́ ізба́в нас від лука́вого,

[бо Твоя є си́ла, і сла́ва, на віки]

Молитва Отченаш у Літургії Церкви

Хоча Дідахе (70-150 р.) і приписує молитись цю молитву тричі щодня, все ж в літургію церкви вона увійшла досить пізно. Ні в ранньористиянських спільнотних щоденних молитвах, ні в богослужіннях добового кола катедри Святої Софії в Константинополі ця молитва не зустрічається. Натомість, вона завжди була частиною євхаристійних молитов і передувала причастю Тіла і Крові. Правдоподібно, це сталося так через дивне слово "епіузіон" щодо хліба. Перекласти це слово надзвичайно важко, тому дотепер використовують церковнослов'янську кальку "насущний". У богослужіння добового кола візантійської традиції ця молитва прийшла через вплив палестинського монашества, яке заміняло нею у своїх молитвах ті їх частини, які у катедральних церквах мав би мовити священик.

Проблемне місце
Стурбованість і занепокоєння у сучасної західної людини у цій молитві викликає фраза "і не введи нас у спокусу". Вважається, що доцільніше було б перекласти її так: "і не дай нам увійти у спокусу", бо Бог, мовляв, не може вводити у спокусу (див. Як 1:13).
Проблема трактування цього місця не є сучасною. Впродовж усієї традиції церкви богослови по різному намагались її розв'язати. Справа у тому, що слово "пеірасмос" може мати значення як "випробування" так і "спокуси". А проблема в тому, що неможливо чітко розрізнити, що "випробування" стосується лише Бога, а "спокуса" лише людини чи диявола (хоча і такі “пояснення” були). Відтак, щоб не ранити відчуття вірних і "не вводити їх у спокусу" боятися Бога-спокусника, виникла ідея перекласти відповідальність з Бога на людину - "не дай НАМ ВВІЙТИ у спокусу".

Бог спокусник-випробовувач
Все ж із Святого Письма неможливо витерти ті випадки, коли Бог таки вводить у спокусу. Візьмімо, приміром, Авраама. Те, що Бог пропонує йому пожертвувати свого сина, єдину його надію на сповнення божої обітниці чи не спокуса це для Авраама піти тим шляхом, яким він вже пробував йти, видаючи перед фараоном свою жінку за сестру? Чи уся історія про Йова із випробуваннями-спокусами, у яких спокусником хоча й є сатана, але з виразного допуску Бога. Таких прикладів, можливо менш разючих, можна нашукати більше.
Бог у Святому Письмі мислиться як єдине начало, від якого походить все - і добро і те, що для нас є спокусою назвати злом. В книзі Ісаї 45:7 Бог говорить про себе як про того, який творить все, і мир, і зло (εγω ο κατασκευασας φως και ποιησας σκοτος ο ποιων ειρηνην και κτιζων κακα εγω κυριος ο θεος ο ποιων ταυτα παντα). Так само і апостол Павло у першому посланні до Коринтян 10:13 дуже чіткий: Бог творить для людини і спокусу і спроможність її перемогти (πειρασμος υμας ουκ ειληφεν ει μη ανθρωπινος πιστος δε ο θεος ος ουκ εασει υμας πειρασθηναι υπερ ο δυνασθε αλλα ποιησει συν τω πειρασμω και την εκβασιν του δυνασθαι υμας υπενεγκειν).

Відтак, з огляду на цілісне бачення Святого Письма можна зробити висновок, що сучасний переклад «і не введи нас у спокусу» не суперечить істині, навіть навпаки, розкриває повніше наші стосунки з Богом і Його постійне чування над тим, щоб ми зростали у вірі, приймали від нього силу приймати правильні рішення у складних і заплутаних ситуаціях.

Прохання «не введи нас у спокусу» не є проханням про зону комфорту. Радше воно є ісповідуванням нашої людської непевності у стосунках з Богом. Це факт, Він разом із спокусою дасть і спроможність її витримати. Питання лише у тому, чи будемо ми здатні пізнати цю спроможність і скористатись нею? Тому “чувайте і моліться, щоб не ввійти у спокусу” (Мт 26:41; Мр 14:38)

Чи є все ж проблеми у нашому українському перекладі?

Вони є, але не у цій фразі. Сучасний переклад, яким користується УГКЦ, у фразі «прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим» слова ὀφειλήματα (= борги) та ὀφειλέταις (= боржники) переклали як “провини” і “винуватцям”. Такий переклад хоча й є частково можливим (у Луки в цьому місці вжито терміни ἁμαρτίας (= гріхи) та ὀφείλοντι (= боржники)), але не точним, бо провина в українській мові носить передусім моральний характер, тоді як тут ідеться передусім про звичайне людське милосердя, у якому наші боржники часто є для нас нагодою зробити добру справу, тобто пробачити те, що вони нам заборгували.

Іншим проблемним місцем є слово «ῥῦσαι», яке перекладали запозиченим із старостов’янської словом «ізбав», а у сучасному варіанті замінили на «визволи». Слов’янське «ізбави» зберігає двозначність грецького, яке можна розуміти і як «визволи», і як «не допусти», «не дай нагоди лукавому».

Та найскладнішим у сучасному варіанті молитви Отченаш є тринітарне розширення славослов’я із простого «бо Твоя є сила і влада на віки віків» до «бо Твоє є царство, і сила, і влада Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків». Воно розвинулось у візантійській традиції як відповідь на аріанські суперечки щодо божества Ісуса Христа і Святого Духа. Як завершення молитви, зверненої до Отця воно є дещо незрозумілим і створює труднощі для розуміння і пояснення.

Переклад та коментарі

У поставленому питанні найкращою відповіддю має бути ця: Потрібно розрізняти між перекладом і коментарем. Добрий переклад має якнайточніше передавати оригінал. А оригінал тут грецький. Усі дискусії про те, що Христос, мовляв, розмовляв арамейською, чи що Христос передав молитву Отченаш єврейською мовою і “мав на увазі” те чи інше абсолютно не можуть бути визначальним для перекладача. У нас немає оригіналу ні арамейською, ні єврейською. Є переклади на цю мову, а перекладати із перекладу — невдячна справа. Не буде певності у тому чи перекладач із греки на єврейську чи арамейську переклав її саме так, як її вперше вимовив Христос. Натомість для коментування тексту такі “відтворення” оригіналу можуть бути помічними.

Тим більше, коли йдеться про переклади таких текстів як Святе Письмо чи літургійні тексти, необхідно пам’ятати певні істини, дуже влучно висловлені у Інструкції про переклади Святого Письма та літургії "Liturgiam authenticam" №19: “Слова Святого Писання, як також і інші слова, які мовлять у літургійних богослужіннях, особливо у богослужіннях Таїнств, не є у першу чергу призначені для віддзеркалення внутрішнього розположення вірних; радше, вони висловлюють правди, які виходять поза межі часу і простору. Істинно, через ці слова Бог постійно говорить із нареченою свого улюбленого Сина, Святий Дух впроваджує вірних християн у всі правди і уповні здійснює перебування слова Христового у них, а церква увічнює і передає все, чим вона є, і все, у що вона вірить, особливо коли вона приносить молитви усіх вірних Богові через Христа у Святому Дусі”.
Слова молитви Отченаш є не просто текст Святого Письма, це молитовний текст, а відтак, згідно із цією ж інструкцією № 27: “Навіть якщо й слід уникати виразів, які перешкоджають розумінню через їх надмірну незвичайність або незграбність, літургійні тексти слід розглядати як голос Церкви яка молиться, а не лише окремих громад чи осіб; тому вони повинні бути вільні від надмірно рабського слідування звичним/щоденним способам висловлювання. Справді, якщо у літургійних текстах іноді використовуються слова або вирази, дещо відмінні від звичайної і повсякденної мови, досить часто вистачає самого факту, що ці тексти запам'ятались і були здатними висловити небесні реалії”. Іншими словами, мова молитви не повинна бути примітивною мовою, натомість вона має божественне право бути возвишеною і інколи не відразу зрозумілою, такою, яка зберігає тяглість із традицією і потребує впровадження та поглиблення.

Корисне чтиво

Молитва Отченаш рідною мовою http://ugcc-littexts-ukr.blogspot.com/2012/12/blog-post_11.html

Український «Отче наш»: хрестоматія перекладів / Укладачі: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. — Київ 2013.

Порівняльний текст молитви Отченаш

Текст молитви грецькою мовою (Мт 6: 9-13; Лк 11:2-4). Звичайним текстом подано текст у версії євангелія від Матея, жирним виділено ті слова, які співпадають із версією Луки, а похилим і підкресленим варіанти з єваенгелія від Луки, які є подібними, але не точними співпадіннями тексту.

Πάτερ ἡμῶν ὁ ἐν τοῖς οὐρανοῖς, ἁγιασθήτω τὸ ὄνομά σου,

ἐλθέτω ἡ βασιλεία σου, γενηθήτω τὸ θέλημά σου, ὡς ἐν οὐρανῷ καὶ ἐπὶ γῆς.

Τὸν ἄρτον ἡμῶν τὸν ἐπιούσιον δὸς/δίδου ἡμῖν σήμερον/τὸ καθ' ἡμέραν:

καὶ ἄφες ἡμῖν τὰ ὀφειλήματα/τὰς ἁμαρτίας ἡμῶν, ὡς καὶ ἡμεῖς/γὰρ αὐτοὶ ἀφήκαμεν/ἀφίομεν τοῖς ὀφειλέταις ἡμῶν/παντὶ ὀφείλοντι ἡμῖν:

καὶ μὴ εἰσενέγκῃς ἡμᾶς εἰς πειρασμόν, ἀλλὰ ῥῦσαι ἡμᾶς ἀπὸ τοῦ πονηροῦ.

У ранніх пам’ятках молитовного життя християнських спільнот, таких як Дідахе (поч. 2 століття) і у багатьох біблійних кодексах наприкінці молитви Отченаш у євангелії від Матея є славослов’я: Ὅτι σοῦ ἐστιν ἡ δύναμις καὶ ἡ δόξα εἰς τοὺς αἰῶνας.