Передусім джерело. Джерело - образ початків і чистоти. При джерелах відсвіжується пам'ять того, звідки все взялося. Джерело дає нам відчутття причин того, що ми маємо. Люди завжди вертаються до джерела, щоб зачерпнути чистоти і свіжості. І при джерелах на них часто чекає зустріч із Першоджерелом. Споглядання джерел приводить до цікавості за Джерелом джерел.
Джерела відкривають. Джерела, оскільки самі відкривають землю, щоб явитись світові, налаштовують на те, щоб самому відкритися і, можливо, стати джерелом. Питання лише джерелом чого ми можемо стати?
Христос при джерелі ініціює зустріч проханням про воду. Він, який є джерелом і Творцем вод, просить в людини води не тому, що справді її потребує, а тому, що хоче нагадати їй, що вона створена не лише для того, щоб споживати, а й для того, щоб ділитись, отриманим у подарунок (Яковом, Господом). Людина покликана стати співтворцем і співуправителем Бога. Дбати не лише про власну спрагу, а й про спрагу того, хто "не має чим зачерпнути".
Той хто ділиться з Христом тим, що має, має нагоду отримати у дар невичерпне джерело, яке струмуватиме у життя вічне і тамуватиме спрагу тим, які навколо.
Дароване Христом джерело віри не є якимось вищим знанням, премудрістю з-поза людини. Як видно із розповіді, віра є наслідком усвідомлення правди про себе. Правди не суб'єктивної, не тої, яку людина сама про себе витворила, а об'єктивної, тої яку Господь їй відкрив: "подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила". В Його присутності життя людини постає у його правдивому, інколи зовсім непривабливому виді. Але саме тоді людина звільняється, ба більше, стає джерелом віри для інших.
Чути правду про себе інколи є дуже важким досвідом. І часто людина ховається за ширмами доктрин: "Отці наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися". Часто людина шукає святих місць, дотримується аскетичних практик, правильних молитовних текстів. Але суть віри не в цьому. Людина сама має стати місцем святим, образом благоговійного життя, джерелом постійної розмови з Богом, свідченням про Нього: "Бог – Дух (не текст, не традиція, не місце); і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися".
"Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?" - ось справжня постава того, хто, прийнявши Джерело джерел, сам став джерелом води життя вічного.
Прихід до джерела є свідченням бажання особистого досвіду. Людина може увірувати через свідчення інших: "Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки". Все ж справжня віра завжди прагнутиме Джерела: "Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу".
І все-таки Ісус говорить, що в Юдеїв правильніша традиція. Тобто текст і тому подібне. Отже, існують неправильні і правильні тексти та традиції. Звісно, вони вторинні щодо досвіду зутрічі з Першоджерелом, але якщо вони є правильною фіксацією цього ж досвіду, то можуть бути дороговказом. Правильний текст, істинна традиція - вказівник у пустелі, щоб не збитися і не загинути, йдучи крізь спеку до Джерела.
ВідповістиВидалити