Коліноприклонні молитви

Проблема цієї літургійної традиції, як і у багатьох інших випадках - технічна накладка древньої та пізніших традицій без того, щоб синхронізувати змісти. Отож. Коліноприклонні молитви - древня традиція завершення періоду П'ятдесятниці у який, згідно із приписом Першого Вселенського Собору не можна було постити і приклоняти коліна "радости Воскресенія ради". Відтак, після завершення періоду пасхальноі радості, перша понеділкова вечірня носила покаянний характер і містила кілька молитов, які знову відкривали період можливості посту і моління із схиленими колінами і вказували на їх духовну користь. Зрозуміло, що у час встановлення цієї традиції ані свято Зіслання не святкували так як зараз із восьмиденним посвяттям і з коротким постовим періодом перед ним, ані свято Вознесіння не святкували окремо від нього. Все змінилося тоді коли свята Вознесіння, Зіслання Святого Духа та Понеділок Святого Духа вокремились в окремі свята із передсвяттями і посвяттями і в цьому уподібнились до решти Господніх свят. Передусім, зник період П'ятдесятниці, як період посвяття Воскресіння. Він із 50-ох днів скоротився до 40, щоб забезпечити "історичність" свята - у 40 день після Воскресіння. Відтак віддання свята Воскресіння звершується у переддень Вознесіння. Другою зміною, було уподібнення свята Зішестя Святого Духа до великих Господніх свят таких як Пасхи і Різдва. Існують навіть особливі Великі часи П'ятдесятниці, щоб уподібнити це свято до Пасхи. І звичайно ж є піст у п'ятницю перед Зішестям, а субота, яка слідує після цього є т.зв. "задушною" тобто вселенським поминанням усопших і вона теж має нотки посту. В принципі, період П'ятдесятниці, як особливий період святкування Воскресіння було втрачено і через виокремлення Світлого тижня як восьмиденного "посвяття" свята Воскресіння після звершення якого п'ятниці у літургійних календарях зараз вже позначають як легкий піст. Третьою зміною було додавання восьмиденного посвяття свята Зіслання, яке у візантійській традиції має особливий статус "загальниці" - періоду, в який не можна постити. Самі по собі ці зміни кожна зокрема зрозумілі і, можливо, навіть додоречні, але усі вкупі вони ставлять серйозні питання: - що означають ці молитви, якщо піст вже був, принаймні у передсвяття Зіслання Святого Духа? - що означають ці молитви на початку другого дня свята Зіслання Святого Духа, який, згідно із усією решта традицією треба святкувати так само як і сам день свята? - що означають ці молитви на початку загальниці - періоду, коли, згідно із рештою взантійської традиції постити не можна? Відповідь на них дуже проста: у цих молитвах ми, як і у випадку багатьох інших літургійних обрядів (напр. входів і виходів на Літургії), маємо до діла із древньою традицією, яка, не будучи осмисленою і синхронізованою із пізнішими змінами, втратила свій первинний зміст і є лише вказівкою на "добрі старі часи", коли все було логічним. Якими можуть бути виходи із цієї ситуації? У нинішній традиції найменш болючою зміною було б перенести ці молитви на один тиждень, тобто молитись їх на понеділковій вечірні після неділі всіх святих, коли завершиться період П'ятдесятниці та посвяття свята Зіслання Святого Духа. І, звичайно ж, необхідно наголосити на тому що у весь цей період від свята Воскресіння аж до Неділі Всіх Святих, згідно із постановою святого першого вселенського собору, немає жодного посту ані коліноприклонень. Докладніше про історичні осбливості згаданих літургійний розвитків див. тут: Patrick Regan, Fifty Days and the Fiftieth Day // Worship 55 (1981), 194-218.