Чудо-Віра-Спасіння: Лк 17: 11-19

Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 

Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися.

Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин.

Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?”

І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.”

Притишене світло

Нині це досить важко уявити, але щоденне життя християнина мало б бути просякнуте пам'яттю про світло. Саме так. Продовжуючи традицію щоденного запалення свічників у єрусалимському храмі, а також внесення суботнього світильника юдеями, християни свою щоденну молитву починали із подяки за світло, яке просвічує кожну людину, що приходить на світ. На жаль у сучасному візантійському богослужінні, яке пережило сильний вплив гіпераскетичного та антиклерикального монашества, а також через розвиток щоденного почитання святих від цих традицій залишились лише крихкі уламки. Ось як воно виглядало у джерелах богослужбового життя ранньої церкви.

Каміння майдану

Каміння Майдану - книга про Євромайдан, який вказав Європі і всьому світові на призабутий нею ідеал, саму її сутність - гідність понад усе. Гідність людини не може бути загроженою і завданням Європи є забезпечити цю гідність.

Каміння Майдану - книга, яка вказує на християнське обличчя Європи, Європі, яка збудована на конкретизації євангелія Христа в окремо взятому людському суспільстві.

Каміння Майдану - книга, яка вказує псевдотолерантній Європі на чесноту нетолерантності істинної Європи, нетолерантної до будь-якої брехні, будь-якого викривлення, навіть якщо і особливо якщо воно стається на боці тих, які стоять на Майдані.

Вирівнюючий дотик Бога Лк 13:10-17

Євангеліє нинішнього дня особливо чудесне. Христос проповідує у синагозі в суботу, бачить жінку, яка не може випростатись, зціляє її і потрапляє під критику за порушення суботнього відпочинку. Навіть цей звичайний опис є чудесним, але як і більшість текстів Святого Письма він має і глибший зміст.
Дивним чином, скорчених людей, людей, які не можуть випростатись можна зустріти саме в побожних колах. Більше того часто саме в побожних колах їх корчить, саме в побожних колах вони, притиснені уявною величчю Бога корчаться від надмірного упокорення, від уявної меншовартості перед очима Бога, не справжньої, а саме уявної, вони не можуть випростатись.
Уявні перепони (не відмовлене правило до причастя, не вичитані молитовні канони) саме у побожних колах стають перепоною до причастя Христа і сприяють диявольській спокусі самоекскомуніки (= ставлення себе поза досвід цеикви).

Господній голос серед світського гамору: Лк 17:26-37

Христос подає дві цікавих перспективи "часу Сина Чоловічого". Передусім, достойними часу Сина Чоловічого є ті, які житимуть подібно до Ноя і Лота. Різниця цих двох святих із їх сучасниками зовсім не в тому, що вони не їли, не пили, не женилися і не веселилися. Все це також робили і вони. Різниця полягала в тому, що все це не було найголовнішим в їх житті, не заглушувало голосу Господнього і не прив'язувало їх до земного життя. У галасі житейському і Ной, і Лот тренували свого духа у пізнанні голосу Бога, Його присутності у світі і Його волі для них. Їжа, пиття, одруження і веселощі були лише життєвими засобами, натомість почути і виконати волю Господню було ціллю їх життя.

Багатство задля блаженства Лк 12:16-21

Нинішнє євангеліє являє образ типового атеїста, чи радше навіть не атеїста, а людину, якій немає діла до існування Бога.
"В одного багача земля вродила гарно". Не каже, що земля вродила внаслідок праці багача та його слуг, але просто "земля вродила гарно". Цими словами Христос нагадує кожному з нас певну аксіому, про яку ми часто забуваємо - земля, яка родить, дана нам у користування. Вона не є нашою власністю, родючою її створив Господь, і Господь чинить її більш чи менш родючою, незалежно від нашої праці на ній. Інколи ми важко працюємо, а вона не родить, інколи ж вона дає добрий плід навіть тоді, коли ми не надто трудились. Своєю родючістю - більшою чи меншою - земля нагадує нам, що вона належить нам лише умовно, її справжнім господарем, якому вона кориться беззастережно є Хтось інший.

Не більшість, а повнота: Лк 15: 1-10

Христос пропонує людям, які його слухають абсолютно абсурдну логіку. Та й для сучасного "демократичного" вуха вона звучить абсолютно абсурдно. Людина ігнорує більшістю задля тотальної меншості, яка, ігноруючи більшість, зайшла туда, де їй справедливе місце. Люди часто схильні вважати, що добро для більшої кількості вартніше, задля нього можна пожертвувати меншістю, з двох зол вибрати менше.
Христос пропонує іншу логіку. Для нього не існує більшого чи меншого зла. Він залишає поза увагою уявне зло для більшості, задля очевидного добра для абсолютної меншості. Його логіка полягає у тому, щоб не моделювати небезпеки для 99-и овець, які залишаться без його нагляду, а допомогти одній, яка потребує його допомоги вже, тут і тепер. Тому Він покидає 99 і шукає одну, і, знайшовши її живою, радіє.

Чаша волі Господньої

Присяга під час таїнства вінчання, принаймні у візантійському обряді, прямо суперечить богослов'ю нерозривності подружжя через його іконічність як любові Христа і церкви. Любов Христа і церкви будується на євангельському "Хай слово ваше буде "Так" або "Ні", а все решту - від диявола."(Мт 5.37). Христос не присягав церкві, ані церква Христові. Його "Так" було сказане в Гетсиманії під час молитви про чашу, а "так" церкви було сказане під час запитання Христа чи можуть апостоли пити чашу яку п'є Він і хреститись хрешенням, яким Він хреститься. І жодної іншої присяги ніхто нікому не дає. Все скріплюється чашею волі Господньої і нічим іншим.

Бенкети життя духовного: Лк 14:12-15

На перший погляд може виявитись, що тут Христос говорить про матеріально вбогих людей і закликає допомогти їм матеріально. Все ж Христові слова мають завжди теж духовний вимір, набагато глибший за встановлення соціальної справедливості, без сумніву теж надзвичайно важливої.
Їжа, особиво у світі в якому жив і проповідував Христос, була не лише насиченням голодних шлунків. Під час їжі народжувались і передавались традиції. Їжа була природнім середовищем творення родини, виявлення прихильності до важливих людей. Проте саме у такому контексті часто є спокуса закритись, традиціоналізуватись, культивувати все вишуканіші способи говорити про важливі речі, запрошувати однодумців та тих, від яких можна почерпнути глибші знання, зав'язати знайомства в яких будеш оцінений. У такому традиціоналістичному святкуванні власних здібностей часто ігнорують убогих на Слово Боже ще немовлятами охрещених співбратів, скалічених недолугими пастирями християн, для яких залишився лише духовний Христос, але втратилась Його тілесна церква, викривлених забобонами гіперпобожних прихожан чи осліплених різноманіттям сект та лжевчень овець стада Христового. Їх, які часто мусять позбуватись і того бідного що мають, заохочує Христос запрошувати на учти наших традиційних зібрань. Для них ми маємо спускатись із наших "висот", щоб їх вознести до висоти учти Христа, на якій ми лише Його помічники.
Не йдеться тут про примітивізацію створених віковими вправляннями християнських традицій. Йдеться про пам'ять про тих, яким з різних причин пощастило менше ніж нам, про тих, які, можливо саме через те, що ми дотепер не мали на них часу, стали такими, якими вони є - вбогими, каліками, кривими, сліпими.
Запрошення їх на наші учти і споживання їжі з ними допоможе нам усвідомити наскільки наша власна традиція є нашим життям, а не просто благоговійною справою возвишених понад земне умів.