Ангели: їх місце і значення в літургії Церкви

 Ерік Петерсон

Книга про ангелів: їхнє місце і значення в Літургії

Святий Венедикт: Усі створіння, видимі й невидимі, мають стосунок до Церкви. Ангели є служителями її спасительного діяння, і через Церкву відбувається поповнення їхніх легіонів, втрачених через відступництво сатани та його прибічників. Проте в цьому прийнятті до їхніх лав не стільки ми зливаємося з ангелами, скільки ангели стають частиною нашої єдності завдяки Ісусові, нашому спільному Главі, — і навіть більше нашому, ніж їхньому. (Четвертий лист до однієї панни з Меца, № 8)

Передмова

Цей нарис прагне дати богословське розуміння місця і значення святих ангелів у богослужінні. Як і в інших богословських дисциплінах, нині дослідження Літургії майже повністю підпорядковане «чистій історії». Внаслідок цього існує загроза, що богословське усвідомлення духовної функції святих ангелів зрештою зникне. Тому я пропоную ці роздуми для розгляду.

Вступ

Шлях Церкви веде від земного до небесного Єрусалима, від міста юдеїв до міста ангелів і святих. Її існування між земним і небесним містом визначає її природу. Характер Церкви зумовлений тим, що християни залишили земний Єрусалим і, не маючи постійного міста на землі (Євр. 13:14), подібно до Авраама, шукають майбутнього, будівничим якого є Бог (Євр. 11:8–10). Вони «приступили до міста Бога живого, до небесного Єрусалима, до десятків тисяч ангелів, до урочистого зібрання і до церкви первородних, записаних на небі, і до Бога, судді всіх, і до духів праведників, що досягли досконалості, і до Ісуса, Посередника нового завіту» (Євр. 12:22–24). Церква, яка наближається до небесного Єрусалима, входить в урочисте зібрання, в якому беруть участь безліч ангелів — громадян небесного міста, а також душі праведників, які досягли досконалості. Це літургійне зібрання, яке звершується на небесах, адже небесний Єрусалим є не лише містом, а й храмом і святинею, до якої увійшов Христос як Небесний Первосвященик (пор. Євр. 9:24).

Протиставлення між земним і небесним Єрусалимом також виражене в Посланні святого Павла до галатів. Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної жінки. Це алегорія, яку апостол пов’язує з двома завітами. Агар є матір’ю рабів, тобто юдеїв, що прив’язані до земного міста; Сарра ж символізує вільний Єрусалим «горній», нашу матір (Гал. 4:21–27). У Филип’ян 3:20 Павло особливо виразно говорить про нашу приналежність до небесного міста: «Бо наше громадянство — на небесах, звідки ми очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа». Видіння святого Йоана в Об’явленні продовжують цю саму думку. Як і в Посланні до євреїв, образ небесного міста та небесного храму в них є взаємозамінними. У 21-му розділі Об’явлення міститься опис небесного Єрусалима, що сходить на землю, тоді як у 4-му і 5-му розділах подано опис небесного богослужіння. Політичні й культові образи тут тісно переплітаються, так само як у Посланні до євреїв. Земний Єрусалим із храмовим культом став відправною точкою для понять і образів ранньохристиянської літератури, але ця відправна точка вже залишена. Єрусалим як політичне утворення, місто і місце поклоніння більше не на землі, а в «небі», куди звернені очі християн. Можна сказати, що так само, як світська екклесія античності була інституцією полісу, так і християнська екклесія (церква) є інституцією небесного міста — небесного Єрусалима. Як світська екклесія була зібранням громадян земного полісу для прийняття законів, так і християнська екклесія може бути визначена як зібрання громадян небесного міста для звершення конкретних культових актів — адже законодавчі постанови християнської церкви також є актами богослужіння. З одного боку, це означає розрізнення між небесним містом і церквою, а з іншого — встановлення зв’язку між небесним Єрусалимом і церквою через Святі Тайни і саме богослужіння. Коли, наприклад, святий Павло говорить, що ми є дітьми Єрусалима «горнього», який є «вільний», це слід розуміти так, що через хрещення ми стаємо дітьми небесного міста, ба навіть його громадянами. А коли в Посланні до євреїв сказано, що ми приступили до торжественного зібрання і причащаємося разом із тьмами ангелів, громадянами небесного міста, і духами праведників, що досягли досконалості, це культове «наближення» до небесного свята слід розуміти так, що Літургія, яку звершує Церква на землі, є справжньою участю в богослужінні, яке звершують ангели у небесному місті. У цьому контексті слова Послання до євреїв набувають особливого значення.

Літургійне питання в нашій Церкві

Священний Синод Єпископів Української

Греко-Католицької Церкви

Львів, 20-27 лютого 1994

Слово Блаженнішого Мирослава Івана

Літургійне питання в нашій Церкві

ВСТУП

Важливість літургії в житті Церкви

 1. Св. Іван Золотоустий, пояснюючи вірним, що таке таїнство, каже: «Те, що бачимо, не є те, в що віримо; що йнакше бачимо, а в що йнакше віримо».[1] Це коротке речення окреслює важливу правду про Літургію, яка вводить у надприродне, вище ніж те, що бачимо чи навіть можемо собі уявити. Літургія — це наш великий духовний скарб, бо в ній Ісус Христос приноситься у жертву Богові Отцеві у Святому Дусі. У цьому інтимному спілкуванні між Божими Особами особливою Божою благодаттю беремо участь і ми, бо «ніхто не достойний із зв'язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або приближатися, або служити тобі, царю слави». Тільки «ради несказанного й безмірного ... чоловіколюб'я» Господа нашого Ісуса Христа може людина приносити Богові літургійний культ, тобто прославу Бога, що є ціллю існування людини і всіх творінь. Тим-то наша земна літургія віддзеркалює небесну дійсність, наш спів — це образ ангельського співу, наші молитви — це інтимна мова Пресвятої Трійці, наші святині — це вишній Єрусалим, «місто великого царя» (Пс 47[48],3). Що йнакше бачимо тілесними очима, а що йнакше бачимо очима віри.