понеділок, 24 лютого 2020 р.

'Арцивурієві' дні Сиропусного Тижня

 Згідно із сучасним уставом періоду Великого посту у середу та п'ятницю Сиропусного Тижня немає звичаю звершувати Євхаристійну Літургію. У Львівській Постовій Тріоді, опублікованій у 1906 році Стравропігійним Інститутом з благословення митрополита Андрея Шептицького, на стор. 43 можна прочитати наступне: "Розумним буде знати, що у Палестині, у країні Єрусалимській, не прийняли від святих отців [звичаю] звершувати 'повної' Літургії у середу та у п'ятницю Сиропусного Тижня ані Передшеосвяченої, бо у ці два дні співаємо 'Алилуя' з поклонами увечір і зранку, як було сказано вище.
Після вечірні ж у ці два дні їмо сир і яйця, дотримуючись правила, во святих отця нашого Никифора, патріарха Константинопольського, ісповідника, який мовить: 'Належить постити монахам у середу і п'ятницю сиропусні'. Це правило відкидає яковітське передання та тетрадитську єресь".
Така аргументація, щоправда, є досить дивною, оскільки, по-перше, спів 'Алилуя' на утрені і вечірні є впродовж усього періоду Великого Посту, що жодним чином не заваджає принаймні у середи і п'ятниці, а, згідно із джерелами аж до 17-18-го століття, навіть щодня, звершувати Літургію Передшеосвячених Дарів. Навіть більше, до певного періоду (подекуди до 15-16 століття), не кожен святий мав свій окремий тропар, а відтак, устав приписував у такі дні співати на утрені 'Алилуя' замість 'Бог Господь явився нам' і питання звершення Літургії у такі дні не піддавалось дискусії.
Також і інший припис - їсти сир і яйця після вечірні у середу і п'ятницю - викликає подив з огляду на Никифорів заклик до посту, бо ж їдження сиру і яєць для монашества якраз не є великим виявом посту.
Відтак, справжнього обґрунтування потрібно шукати деінде.

Практика древньої церкви
Якщо заглянути у древні джерела візантійської традиції, то можна побачтии, що давньою літургійною традицією Царгородських церков було звершувати у середу і п'ятницю Сиропусного Тижня Літургію Передшеосвячених Дарів.

понеділок, 17 лютого 2020 р.

АПОСТОЛЬСЬКЕ ПЕРЕДАННЯ СВЯТОГО ІПОЛИТА РИМСЬКОГО

Оскільки добрий український переклад цього важливого для християнства джерела мені невідомий, ставлю тут свою погану українізацію його за виданням П.Бубуруз, "Апостольськое предание" св.Ипполита Римского // БТ (5), 283-296 :)


АПОСТОЛЬСЬКЕ ПЕРЕДАННЯ СВЯТОГО ІПОЛИТА РИМСЬКОГО
1. Пролог
Ми належним чином вже повчили про всі харизми, які Бог, згідно із волею своєю, від початку людям дарував. Цим Він образ загублений, знову до Себе привернув.
Тепер же, любов Його до всіх святих допровадила нас до самої вершини передання, достойного для Церкви, щоб добре підготовані, проти відступу чи помилки, що недавно виникла, пояснили нам що є переданням і щоб таким чином невчені утвердились через знання.
Святий Дух дарує досконалу благодать тим, хто має правдиву віру щоб вони вчились, як ті, хто стоїть на чолі Церкви повинні все передавати і зберігати.

вівторок, 11 лютого 2020 р.

Свідомість всюдиприсутності Христа

Мк 13, 1-8. Людина завжди пробує збудувати певний осередок тут на землі. Місце, яке стане знаком, яке буде запорукою певної стабільності. Особливо важливим це місце стає через надання йому релігійного статусу. Це цікаво, що люди античності намагались обґрунтувати своє існування кимось вищим за себе - Богом. Це те чи радше Той, що/Кого сучасна людина соромиться і намагається витіснити із своєї свідомості. Храм, держава, статус у світі є надзвичайно важливим для формування почуття власної гідності.
А все ж Господь намагається переконати своїх слухачів у тому, що всі ці пам'ятки архітектури є мізерним знаком чогось більшого, величнішого, вічного. Тому час до часу Господь руйнує все це. Руйнує для того, щоб нагадати, що всі блага світу цього є лише мізерним земним символом. Опертись на це неможливо.

понеділок, 10 лютого 2020 р.

Віра у безбожному і безсоромному світі

Лк 18, 2-8. Це дивно, але Христос часто ставить своїм слухачам в приклад несправедливих і неправедних. Несправедливий суддя і надалі залишається несправедливим, але настирливість когось, кому справді залежить, робить справжнє чудо. Вредна вдова, якій залежить на вирішенні її проблеми, спонукає суддю зробити справедливу справу.
У цьому образі, насправді, Христос розкриває приклад програмної поведінки для своїх послідовників. У прагненні Істини і Справедливості, Благоговіння і Молитви, пізнання Слова і Хліба Життя християнин має бути усильнішим за цю вдову. Особливо перед сильними світу цього свідчення неухильності перед Істиною є ключовим.

неділя, 9 лютого 2020 р.

Милосердя хочу, а не жертви

Лк. 18, 9-14 Притча про митаря і фарисея - надзвичайно цікавий біблійний текст, якщо дивитись на деталі опису. Її словами Христос намагається пояснити найінтимніше, що має людина - молитву, спілкування з Богом. Передовсім цікавий її початок: "Двоє чоловіків зайшли до храму помолитися". Для чого уточнювати те, що чоловіки зайшли до храму помолитися? Хіба це не очевидне? Чого б ще людина приходила до храму, який "домом молитви назоветься для усіх народів"?(Мт 11:17). А все ж, як часто люди приходять до храму зовсім не для того. Надто часто молитва відіграє роль музичного чи естетичного супроводу для множества інших причин, через які люди заходять до храму. Тиск родини, суспільства, потреба культурних відчуттів, бажання похизуватися чи осудити - все це може стати причиною приходу до храму.

пʼятниця, 7 лютого 2020 р.

Законодавець звершує Закон першим

Лк 2, 20-21; 40-52. Євангельський уривок свята Обрізання заторкує три аспекти раннього життя Ісуса, які є добрим дороговказом духовного життя віруючих і нині.
Передовсім, Його ставлення до Закону. Христос сповнює Старозавітний Закон. У послуху традиціям Він - всемогутній Бог і Законодавець є першим, Хто сповняє Закон. При всій духовності, Закон є дуже фізичним і це - особливе послання для всіх давніх, сучасних і майбутніх поколінь. Справжнє духовне життя має свої закони. Духовність не означає беззаконня. Духовність є осмисленим виконанням Законів, даних Богом. Справжня духовність відрізняється від різноманіття псевдодуховостей тим, що вона вказує на сенс духовних законів. Вона не відкидає законів, не протиставляє дух тілові, але вказує тілові шлях, осмислений духом.

Близькість до Царства Небесного

Мк 12, 28-37. Справжній книжник (науковець) той, який дошукується правди і заглядає в суть досліджуваного. І в цьому уривку євангелія саме такий книжник наближається до Христа після Його фахової дискусії з фарисеями та саддукеями.
Його питання та відповідь Христа не будуть вповні зрозумілими, якщо не взяти до уваги цих попередніх дискусій. Фарисеї дбали про дотримання приписів Закону і створювали все нові й нові методи (=звичаї) сповнення заповідей Закону. Саддукеї, натомість, як ті, які належали до священичих родин, дбали за достойне звершення храмових богослужінь, теж постійно уточнюючи деталі.
Але ... За цими деталями так швидко можна забути про основне. Як правильно сповнити заповідь, як достойно провести богослужіння - безсумнівно це надзвичайно важливі питання. Все ж найважливішим питанням завжди є і має бути питання "чому?" Чому, властиво, всі ці закони і богослужіння? Для чого все це?

четвер, 6 лютого 2020 р.

Бог живих

Мк 12, 18-27. Найкращий спосіб упіймати співрозмовника на слові - доводити дискусію до абсурду, викривляючи аргументи. Саме це спостерігаємо в цьому євангельському уривку. Позбавляючи слова Писання їх контексту (бо Мойсей тут не намагався говорити про воскресіння), саддукеї вживають їх для підтримки своєї віри у відсутність воскресіння.
Закон, завданням якого була конкретна допомога братові у продовженні його роду (бо потомство вважалось потомством брата), перетворюється у догматичний казус - кому тепер належить жінка?
Відповідь Христа у таких випадках однозначна - Писання потрібно знати! Його потрібно сприймати цілісно, не вириваючи поодинокі уривки з цілості і трактуючи їх так, ніби нічого іншого немає.

вівторок, 4 лютого 2020 р.

А що належить тобі?

Мк 12, 13-17. Історія, описана в цьому уривку гарно окреслює ситуацію, у яку потрапляє кожен, хто збирається проповідувати правду.
Старші народу, які тут виступають як правителі цього світу, будуть намагатися використати шукачів мудрості для того, щоб довести проповідника правди до якоїсь логічної помилки і, висміявши, нівелювати все те добре, що той намагається донести до слухача. Вони нічим не кращі в цьому випадку від Ірода, який використовував знання для того, щоб, вивідавши все про Христа, вбити Його. Розум тут грає не на користь істини, ним зловживають для того, щоб створити зло.
Старші народу використовують знання фарисеїв і підступність іродіан (прибічників дому Ірода, які симпатизували окупації римлянами Палестини) для того, щоб звести нанівець паростки істини, які намагався насадити в серцях людей Христос.

понеділок, 3 лютого 2020 р.

Стати світлом світу

Мт 5, 14-19. Незважаючи на те, що багато людей уявляють своє духовне життя як певну внутрішню дійсність, щось інтимне між Богом і людиною, Христос ставить перед своїми слухачами абсолютно відмінну перспективу. Духовне життя християнина не лише благоговійна справа. Духовне життя не призначене лише для "віри у серці". Шлях віруючої людини є передусім шляхом свідчення. Бути християнином не обмежується спогляданням Світла світу - Христа. Це щось суттєво глибше. Суть християнського досвіду - повністю уподібнитись Христові, тобто, самому стати світлом світу.
Християнин не повинен приховувати своє християнство, бо суть християнства - світити, просвічувати. Свічка, яку Христос вживає як ікону духовного досвіду не має права бути прихованою, бо її призначення - бути видимою і своїм світлом робити видимим все навколо.