Ніч пам'яті (29-30/10/2014)

Думки якось самі звертаються до теми Майдану. У день ніч пам'яті необхідно ще і ще нагадувати про силу Духа, яка панувала на Майдані і керувала ним. Брутальність "Беркута" була переможена усвідомленою народом України цінністю людської особи. У ніч з 29 на 30 листопада політично мотивований Майдан, спрямований на протест проти зміни тодішньою владою проєвропейського вектору розвитку України, перетворився у моральний Майдан, який політиці протиставляв щось набагато вище - людську гідність.

Важливість учти: 14, 16-24

Притча, яку Господь розповідає своїм слухачам, дуже пасує до нинішнього часу, переповненого різного роду подій та заходів, які вимагають нашої участі. Запевняючи участь у одному заході, ми часто робимо це необдумано, до певної міри керуючись "натхненням моменту" або бажанням не вчинити болю тому, хто нас запрошує. Сказавши "добре" ми маємо на увазі "добре, треба подумати і визначитися", а коли цей момент настає, ми вже й не пам'ятаємо причини запрошення.

Христос кличе нас дотримуватись слова. Коли ти удостоівся запрошення і удостоїв господаря надії на твою участь, зроби цей захід своєю необхідністю, приготуйся до участі у ньому, уникай присутності "про людське око". Словом, будь достойним гостем, гідним і подальших запрошень.

Христос у притчі відкриває нам також умовність наших "градацій" щодо подій, до участі у яких ми дали свою згоду. Не існує важливіших і менш важливих подій. Найважливішою є та, яка отримала твою згоду. Кожна, причина, яку озвучили гості із притчі - поле, воли, одруження - надзвичайно важливі події особистого життя кожного, але попередня згода взяти участь у учті, в очах Христа, важливіша за них.

Відмова гідних у учті, є шансом для тих, яких вважаємо негідними. Легковажність стає причиною перегляду статусу гідності і значення учти. Гідність за статусом уступає гідності через відкритість. Традиційна дружба уступає місце готовності відгукнутись на заклик участі.

Євангеліє гостинної учти сигнал для кожного з нас переглянути стосунки з  господарем. Особливо тих, які через хрещення вважаємо себе достойними запрошення на учту і маємо надію взяти у ній участь. Чи не стоять інші, безумовно дуже важливі, активності нашого життя на важливішому місці ніж участь у Господній вечері, яку він приготував на хресті і актуалізує у кожній святій літургії?

Здається саме так хотіли розставити приоритети отці ІІ Ватиканського собору, коли наголосили, що з учтою Господньою, яка реалізується у кожному літургійному богослужінні "жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем"(КСЛ7).

Лк 12: 42-48: Безумовність християнського життя

Євангеліє про господаря дуже чітко вказує на безумовність нашого поводження. Господь дає можливості і свободу, він не наглядає за своїми слугами, він довіряє їм. Господа цікавить навіть не стільки виконання дорученої справи, а те, чи його слуги сповняють його волю. Християнське життя, яке пропонує нам Христос є безумовною добротою, добротою, яка не залежить навіть від біблійних чи церковних заповідей. Він довіряє нам свою любов, уподібнення нас до любові, якою є він сам. Суть цього поводження не у сповненні якогось закону, а у сповненні волі Господа.

Стовп і утвердження істини

Христос - так, церква - ні! - завжди з'являється тоді, коли церква стає інституційною і претендує на "державний" рівень. Іншою екстремою є "демократичність" Церкви. Цього теж не повинно бути, бо тоді натовп (якого завжди буде більше) буде вирішувати де істина, а де брехня. Натовп не може пізнати істини, тому в найкритичніші моменти істина завжди залишається в меншості (Христос на хресті). Саме тому св.Павло поривається проповідувати Христа розп'ятого - глупоту для греків і погорду для юдеїв - бо Христос не є фаворитом більшості, але якраз тому, що Христос - істина. Христом, а не патерналістичними чи демократичними заявами вимірюється істинність чи інституційної церкви чи окремого її вірного.

Лк 8:41-56: Ісповідати досвід прихованого і мовчати перед лицем очевидного

В євангелії від Луки переплітаються дві події, пов'язані із чудесним зціленням жінки, яка страждала на кровотечу, та воскресінням доньки начальника синагоги. Дві цих події одночасно мають дещо подібне і дещо абсолютно відмінне. Подібною є вказівка про кількість років - дванадцять років сповнилось доньці Яїра і дванадцять років страждала жінка на кровотечу. Кількість років у євангеліях - символічне число. Воно таїть в собі образ своєрідної повноти - донька входила у повноту життя, бо 12-ліття для дівчат було певним часом зрілості, часом, коли у батьків з'являються плани щодо заміжжя і надії на щасливе, сповнене добрих сподівань життя. Але саме тоді смерть забирає її. Для кровоточивої жінки 12-ліття теж означає певну повноту - повноту страждань. Час, коли надія на зцілення зникає, всі лікарі вже спробували свої знання і лікарські хитрощі, кошти для подальших експериментів вичерпано.

Світло, яке світить зсередини чистої посудини

Я не вірю в збіги обставин. Моє коротке життя навчило мене шукати глибшого сенсу у тому, що стається.
Євангеліє нинішнього дня (Луки 11:34-41) у день молитви за Україну говорить про світло недаремно.  Загнані війною з сусідньою країною ми почали забувати з чого все почалося. А починалося все з світла. З бажання відсвяткувати черговий крок України до свободи через підписання асоціації з ЄС. Свято свободи вкрали брутальністю тих, яким було довірено чувати над дотриманням прав і свобод. Українці противились цьому піснею, танцем, віршами, культурою. Вкінці, вони почали противитись брутальності молитвою, зверненням до Бога. Ми нагадували собі те, що стоїмо на боці добра і світла. Саме світла. Захисників Майдану оспівували як воїнів світла, бо вони ними були. Щогодини на молитві за Україну на Майдані запалювали ліхтарики - образ світла всередині нас, яке мало б просвітити темряву брехні, несправедливості, нелюдяності.

Українець через матюки?

Ще не встигли пом'янути роковин Небесної Сотні - священної жертви Революції Гідності - а про гідність вже забуваємо. Хвиля радикальної культурності пройшла і люди знову почали повертатись до звичного. Нетом ходить привид хамства і навіть намагається стати ідеалом національної ідеї - "матюки, які зроблять тебе українцем". Шось подібне "лайкають" і "постять" як щирі галичєни так і новонароджені східні патріоти.
В такі хвилини мені перед очима стоять бабусі і панюсі з січневої Груші, які довбали бруківку і передавали її на передову з словами "Будь-ласка", "Прошу" чи "Перепрошую". Перед очима молитва і ввічливість людей, які вірили в те, що відстоюють правду і вірять в допомогу сил добра. Перед очима хлопці з Самооборони Майдану, які, змінюючись на барикадах чи й просто при виді проходячого повз священика щиро просили благословення, бо вірили, що воно більш дієве ніж прокляття.
В такі хвилини жалієш, що Свобода не пройшла в парламент, хоча б за те, що створила плакат, закликаючи до очищення від матюків, які перетворюють кожного, включно з росіянами, лише в москаля.

Свинські бісики і домашній легіон

Лк 8:26-39
Христос приходить у світ для того, щоб звільнити людину, дати їй повну свободу. Історія з гадаринським біснуватим є дуже добрим унаочненням як цього прагнення Христового так і частої реакції людей на дар свободи.
Сила біса в бісиках. Їх багато - легіон -, але вони працюють як один. Маленькі поступки неправді дають їй силу діяти, навіть коли ми їх намагаємось контролювати - люди намагались зв'язувати біснуватого, але він звільнявся. Історія про гадаринського біснуватого є вказівкою для нас не миритись із маленьким злом  і не тішити себе тим, що ми зможемо його контролювати.
Два образи біснуватого - нагий і живучий у гробах - передають ставлення оточення  до грішної людини - ми його знаємо, він для нас вже мертвий, він не є частиною нашого суспільства. Саме тому вони лякаються і дивуються, коли бачать біснуватого при умі і одягненого. Христос повернув біснуватому його дискретність, біснуватий перестав бути нагим, став знову повноцінним членом спільноти.

Прахристиянські богослужіння між юдейською храмовою, синагогальною та домашньою побожністю

Переклав на скору руку. Найкраще, на мою думку, у кількох словах передає суть початків христянського богослужіння.

Петер Вік (Peter Wiсk)

Дослідження прахристиянського богослужіння донині залежне від пояснювальної моделі розвитку ранньої церкви, запропонованої Ф.Х. Баурсом (F. Chr. Baurs) ще в 19-му столітті. Під впливом теорії історії Геґеля, він намагався усвідомити постання церкви як певного діалектичного спротиву до юдаїзму. Згідно із цією теорією, християнське богослужіння сприймали як різку протилежність до юдейського: християнське богослужіння мало б бути новим, духовним та вселенським, юдейське, натомість, застарілим, культовим та локальним. (Ці основні мотиви можна все ще віднайти у останній опублікованій з цієї нагоди монографії Ф.Гана «Прахристиянське богослужіння» „Der urchristliche Gottesdienst", Stuttgart 1970.).

Цей класичний підхід був не лише антиюдейським, але також не відповідав різноманіттю джерел. У новітньому часі, між іншими також і соціальноісторичні, дослідження вказали, що Ісус та рух його учнів із великою долею правдоподібності можна трактувати як харизматичний і такий, що належав до широкого соціального пласту Палестини першого століття. Що стосується богослужбового питання, треба зважати на два фактори: По-перше, богослужбову свідомість та практику цього ранньоюдейського руху треба мислити передусім у контексті тогочасних юдейських богослужінь у храмі, в синагозі та вдома; по-друге, оскільки ці три місця уособлювали також інституційні величини, треба рахуватись із типовим для харизматичних рухів дистанціюванням до інституцій.

Послух закінчується, коли людина стає зрілою

Розмовляла Іванка Рудакевич

“Шануй твого батька і матір твою...” – четверта заповідь Божа. А якщо батьки намагаються нав’язати своїм дорослим дітям, котрі мають уже власну сім’ю, як їм краще жити... і взагалі звикли брати активну участь у житті їхнього подружжя? Як шанувати батьків у такому випадку? Про це у розмові з отцем Василем Рудейком, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові, батьком двох дітей.

– Що означає заповідь “Шануй твого батька і матір твою” для дітей, які уже самі є батьками?

− Для мене особисто ця заповідь означає те, що, коли ми стаємо батьками чи матерями, наш статус сина і доньки не відміняється. Ми маємо далі проявляти належну повагу до батьків як до тих, які нас народили, виховали, опікуватися ними, при потребі. Це родинний зв’язок, який потрібно далі плекати.

Але у Святому Письмі набагато швидше, ніж “Шануй твого батька і матір...” є: “Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом”. (Бут. 2, 24) Тож, і батько, і мати повинні пам’ятати, що їхній син чи донька вже створили іншу сім’ю, вони відділені від батьків.

– Що Ви маєте на увазі?

– Що в певний момент подружжя може сказати батькам: це є ваша думка, ми її поважаємо, але в нас є наша думка і її теж треба поважати.

Правила святого Йосафата для своїх священиків

1. Головним обов'язком кожного священика є якнайкраще знати все те, що тут написано, і мати знання як відносно семи Святих Тайн, так і щодо всіх обставин, тут описаних. 2. Священики зобов'язані прикладом свого життя навчати людей побожності, бо добре життя священика є успішною проповіддю для простих людей. Кожен повинен сповідатися перед своїм сповідником, визначеним Архиєпископом, якнайчастіше, але передусім у визначені дні: на Різдво Христове, на Стрітення Господнє, в Першу неділю Великого посту, у Великий четвер, на Вознесіння Господнє, у день святих апостолів Петра і Павла, на Преображення Господнє або Успіння Божої Матері, на Різдво Пресвятої Богородиці, у день святого архангела Михаїла, у день святого отця нашого Миколая; однак буде краще, якщо кожен робитиме це частіше, навіть коли Сповідь буде перед кожною Святою Літургією, бо ангелом називає кожного священика Святе Письмо, і передусім Малахія - у 3 главі. А треба, щоб ангел мав ангельське сумління, якщо він бажає в майбутньому житті панувати у небі з ангелами. Якщо ж усе-таки хтось би інакше чинив, нехай вважає, щоби не був укинений у пекло зі злими ангелами. Каже святий Григорій Богослов, що бути священиком - значить, насамперед самому бути чистим, а відтак очищувати; насамперед самому бути святим, а вже тоді освячувати. Ми ж, пам'ятаючи про наші обов'язки перед нашим Господом, не погоджуємося з тим, що нібито не має провини той із вас, хто з нечистим серцем наважиться відправляти Службу Божу і приймати Непорочного Агнця, споживаючи і п'ючи Його собі на осудження. Перестерігаю, отже, вас у дуже важливій справі.

Наша справа - гребти

Лк 8: 22-25
Нинішнє євангеліє - добре унаочнення лякаючого світу. Реклама та медії постійно лякають нас прищиками на губі, кінцем різноманітних мікрокосмів аби лише відтягти від основного - нашої роботи, яку Господь дору;чив нам ідучи спати.
Перед лицем інколи справді лякаючих видінь ми покидаємо нашу роботу і починаємо спасати світ, турбувати себе і Господа тим, що змінити не можемо, переживаємо за те, що не в наших силах тоді як нашим завданням є гребти, поки Господь спить.
Де ваша віра - заклик до кожного з нас. Не лякайтесь, я з вами навіть коли вам ввижається, що я сплю. Майте довіру і все буде добре.
Недовіра до Бога почалась ще в раю, коли наші прадідо з прабабою замість того, щоб порати сад, шукали істини там де її не було. Христос задовільнив бажання людини пізнати добро і зло давши їй свмого себе. Мир, про який часто говорить євангеліє є сам Христос. Він наша надія, сила, дорога і життя. Йдучи за ним спасемося, метушачись без довіри Йому загинемо. Всюди і завжди треба пам'ятати мудре повчання отців: Ні за чим дуже не біжи і ні від чого дуже не втікай.
Господи, умиротворення наше, мир пожай в серця наші і подавай нам тісніше єднатися з Тобою в невечірнім царстві Твоїм.

Історія ближнього і особиста реальність

Я не вірю в співпадіння і те, що саме цей уривок з євангелія від Луки (7:36-50) ми читаємо в день після виборів означає дуже багато для кожного з нас.
Люди, які сидять за столом і приймають почесного Учителя, бачать лише минуле жінки, яка приходить, щоб змінитись зустріччю з Богом. Христос, натомість, бачить її майбутнє, народжене любов'ю. Праведники за столом уподібнюють Бога собі - Він має бути справедливим, гарантом дотримання закону, таким як вони. Христос, натомість, бачить сповнення закону у діях жінки, народжених любов'ю. Святі за столом не розуміють радості звільнення від гріхів, оскільки ніколи не пережили усвідомлення гріха. Христос, натомість бере гріхи всіх на себе і несе їх аж до хресної смерті і воскресіння.
Надто часто люди виносять вирок минулому ближнього, закриваючи для нього навіть можливість зміни. Христос, натомість, бачить людину, яка має потенціал постійного вростання у повноту дитини Божої. Зустріч з Христом міняє людину кардинально. Когось відразу, хтось потребує довшого шляху. Христос відмовляється від таврувань. Для Нього кожен народжений від жінок має перспективу хоча б "найменшого у царстві Божім".
З іншого боку, Христос задає питання праведникам: як ви, дослідники глибин богослов'я, могли не дотриматись елементарних інтуїтивних правил поведінки? Невже ритуал щось інше, ніж життя? Чи можемо ми, які й самі не дотримуємось елементарних правил поведінки, говорити про недотягнення ближнього?

Пізнання через споглядання

Лк 7: 17-30
Людина, особливо дуже побожна, часто шукає способу перекласти свій обов'язок приймати конкретні рішення на когось. Хтось має мені сказати що правильно, а що ні, що треба робити, а від чого треба відмовитися, що істинне, а що брехливе.
У цьому євангельському уривку Христос хоче довести до свідомості своїх учнів те, що основним завданням духовного життя є вчитись самому приймати рішення. Кожен мусить приглядатись до того,  що відбувається в житті, аналізувати це і робити висновки. Не питай чи Христос той, який має прийти, оцінюй те, що бачиш і роби висновки. Шукай щоденні чудеса навколо і відкривай їх тим, які лише вчаться вірити. В цьому полягає духовне вдосконалення. У своїй любові до людини Господь прагне звільнити її повністю, не узалежнювати навіть від Себе. Господь діє і Його дії є Його найкращим  свідченням - "Небеса повідають славу Божу, діла рук Його проголошує твердь!"
Бачити Христа у Його ділах все ж може лише людина, просвічена Святим Духом і причасна Його царству. Увійшовший у царство Боже через народження Духом Святим більший від Йоана, бо не потребує свідчення Христа про Нього, він знає Його, бо став Його повноцінним братом і наслідником спадщини Отця.
Менш побожні люди, не узалежнені від складних духовних схем легше приймають відкритість Бога, тоді як богослови часто занадто довго затримуються на словах так і не доходячи до Бога, який творить аж понині.

Святіші, блаженіші, високопреосвященіші

Дискусія щодо того, як кого називати повинна виходити з того, що ми хочемо цим передати слухачам. Мені здається, ніхто ще тверезо не досліджучав що саме ми хочемо сказати, коли Бога називаємо "святим", а папу римського "святішим", св.Августина "блаженним", а патріарха "блаженішим".
На мою думку, ми просто пливемо за течією, втратившого будь-які підстави, візантинізму і капітулюємо перед здоровим глуздом, коли йдеться про літургійні речі.
Якщо ми хочемо, шоб вірні сприймали нас адекватно, треба згадати одне дуже важливе послання, яке церква вже віками голосить: "минула тінь закону благодаті пришестям!" Слово не для того стало плоттю, щоб нам і надалі керуватися якимось незрозумілим безсловессям. Христос говорить зрозумілою всім людською мовою, має людське намацальне тіло, бо прагне безпосередності у спілкуванні. А ми, роздерту Його смертю і воскресінням завісу храму, знову намагаємося зшити докупи різними нічого не проясняючими і непотрібними "символами".

Євангеліє про Нуф-Нуфа

Лк 6:46-7.1  
Слухаючи слова вчорашнього євангелія, сама собою згадується казка дитинства про трьох поросят. Вони теж будували свої будиночки в надії сховатись від бажаючого пожерти їх вовка. Христос переконує своїх слухачів у очевидному: зробиш справу солідно, вона встоїться, зробиш нашвидкоруч, буде нетривкою.
Людина, яка обмежуватиме духовість виконанням мінімуму не буде успішною. Той, хто у гонитві за щораз швидшим світом намагається йти з ним в ногу, довго не пройде. І церкви це стосується у першу чергу.
Саме тому вона святкує початок літургійного року не святкуванням гонитви за святістю, а святкуванням стояння у святості. Хто слухає Слова, але не має часу на їх осмислення, не скуштує плоду Слова. Хто не пробує зробити молитву церкви особистою, той приречерий на величезну руїну. У вдумливому слуханні його слів і впровадженні їх в особистому та міжлюдському житті є запорука життя вічного.
Лука ніби мовить: прийми євангеліє і будь мудрий як Нуф-Нуф. Підтверди своє слухання ділом і, спасшися сам і станеться, що кожен пам'ятатиме твоє ім'я, дім твій благословенний буде як дім Нуф-Нуфа і спасешся в ньому сам і братія твоя.

 Сказанїе ѡ трїехъ свинїѧхъ

 

Спостерігай чудеса і приймай рішення: 7: 17-30

Людина, особливо дуже побожна, часто шукає способу перекласти свій обов'язок приймати конкретні рішення на когось. Хтось має мені сказати що правильно, а що ні, що треба робити, а від чого треба відмовитися, що істинне, а що брехливе.

У цьому євангельському уривку Христос хоче довести до свідомості своїх учнів те, що основним завданням духовного життя є вчитись самому приймати рішення. Кожен мусить приглядатись до того,  що відбувається в житті, аналізувати це і робити висновки. Не питай чи Христос той, який має прийти, оцінюй те, що бачиш і роби висновки. Шукай щоденні чудеса навколо і відкривай їх тим, які лише вчаться вірити. В цьому полягає духовне вдосконалення. У своїй любові до людини Господь прагне звільнити її повністю, не узалежнювати навіть від Себе. Господь діє і Його дії є Його найкращим  свідченням - "Небеса повідають славу Божу, діла рук Його проголошує твердь!"

Бачити Христа у Його ділах все ж може лише людина, просвічена Святим Духом і причасна Його царству. Увійшовший у царство Боже через народження Духом Святим більший від Йоана, бо не потребує свідчення Христа про Нього, він знає Його, бо став Його повноцінним братом і наслідником спадщини Отця.

Менш побожні люди, не узалежнені від складних духовних схем легше приймають відкритість Бога, тоді як богослови часто занадто довго затримуються на словах так і не доходячи до Бога, який творить аж понині.

Свобода досконалості

Лк 6: 37-45
Христос завжди ставить перед своїми учнями подвійну перспективу - свободу і досконалість.
Свобода християнина полягає у відсутності горизонтальних порівнянь. Християнин - той, хто не порівнює себе з навколишніми. Його судження не залежать від середньостатистичної думки людей ані навіть від законів, які люди створили для врегулювання відносин. Судження і суд християнина завжди у порівнянні з відносинами Бога і людини. На Бога, а не на людину, рівняється справжній учень Христа. З відносин Бога і людини, християнин не осуджує, милосердствує, творить. Він не дивиться, на закони створені людьми, які обмежені у своєму баченні (скалкою чи колодою), а отже, у певному сенсі, сліпі.
Христос не узалежнює людини, навпаки, він прагне, щоб людина, навчившись, стала такою як він - її вчитель, співпрестольний Отцю і Святому Духові. При зустрічі, людина усвідомлює себе учнем, але Христос бажає, щоб, навчившись, людина сама стала учителем. Він не бажає узалежнених від себе учнів, Він прагне досконалих співробітників на ниві спасіння світу.
Завданням християнина є не дивлячись на нікого, окрім на Господа, зростати добрим деревом, яке дає поживний плід для спасіння світу.

БЛАЖЕННЕ НЕВІРСТВО

Євангеліє від Йоана передає кілька цікавих описів ситуацій оли Христос являється воскреслим учням. Розповідь про те, як повірив у воскресіння Господа св.Апостол Тома є особливо цікавою, настільки цікавою, що у літургійному переданні її читають кожних 11 тижнів, а окрім того присвячують розважанню над "невірством Томи цілий тиждень після Світлого тижня. Гляньмо на те, як Йоан це описує.

Христос після свого Воскресіння являється своїм переляканим і зрадившим його учням. З'являється у чудесний спосіб через закриті двері. Закритість дверей тут є ключовою і Йоан згадує про неї двічі. Учні, після всього, що вони пережили і побачили, все ще не увірували в Господа. Страх перед вбивцями Христа настільки великий, що вони закриваються, не бажаючи впустити нікого. Христові доводиться входити до них через закриті двері не лише їх дому, але й їхніх сердець. Незважаючи на "Мир", який Христос двічі їм передав і навіть на факт отримання ними Духа Святого, за вісім днів двері їх світлиці і далі були замкненими. Євангеліє говорить про те, що учні зраділи, коли побачили Христа, все ж, здається тут Йоан хоче вказати на дещо глибше - учні зраділи, але чи повірили до кінця? І якщо повірили, чому їх свідчення було настільки непереконливим, що Тома їм не повірив? Якщо вони справді повірили у воскресіння та отримання дару Духа Святого, чому їх двері і надалі цілий тиждень були замкнені. Кому можна відпускати і затримувати гріхи за закритими дверями?

Здається, Йоан хоче перестерегти нас, що емоційної віри є недостатньо для довіри Христові всього свого життя.

Літургійні тексти візантійської траиції називають невірство Томи блаженним. Тома - єдиний з учнів, який наважився зробити експеримент - діткнутися Спасителя. Віра Томи - осмислена, перевірена і певна. Вона була так само необхідною і для всіх інших апостолів, які вагались у вірі у воскресіння як також вагались перевірити це якимось експериментом.

У описі блаженного невірства Томи Йоан являє нам Христа, який відкриває своє серце для кожного, хто у сумніві. Досвід Томи є досвідом, який церква і надалі продовжує через літургійні богослужіння, являючи відкритий бік Христа у всіх чуттєвих знаках, якими вона оперує.

Блаженні ті, які не бачили і увірували, але й для тих, які бажають заглибитись у досвід тіла Христового є можливість вкласти палець у його бік.

Блаження ті, які не бачили і увірували, але і недовірки мають можливість викликнути "Господь мій і Бог мій!"

Блаженні ті, які не бачили і увірували, але і блаженне невірство Томи, через яке увірували апостоли і записали це, щоб і ми могли жити вірою в Ісуса Христа.

В очікуванні Геловіну: Спогади з лекцій о.Василя Вороновського

Ми не самі у цьому світі

Ми живемо в світі, який наповнений не лише нами, але й різноманітними невидимими нам силами як добрими так і злими. Злі сили, на відміну від добрих, поважаючих нашу свободу, намагаються нас свободи позбавити. Це відбувається через опанування. Наш розум і серце мають природний захист від злих сил, але є і надприродні захисти (молитва, таїнства церкви, але і різноманітні нецерковні магічні ритуали), одним із яких є сам Господь Христос, який входить в нас через хрещення. Христос захищає нас не позбавляючи нас нашої свободи, тобто, якщо ми відкриваємо серце і розум злому духові, Христос не буде насильно нас захищати.

Віртуальні пошесті сьогодення

Євангеліє свята Покрови Пресвятої Богородиці як і більшості Богородичних свят є те саме. Про Богородицю там говориться досить побічно і все ж дуже конкретно. Марія - особа, яка приймає і зберігає Слово Боже. Матір'ю Бога є не та, яка передусім дбає за слово, а та, яка відкрита для слухання Слова і послуху Слову. Марія не та, яка краще від Слова знає, "що потрібно" Йому, радше вона очікує на те, що Слово скаже їй і, почувши, піде і піклуватиметься не про "багато", а про саме те "єдине", що справді потрібне - вірність аж до стояння під хрестом, вірність всупереч тому, що бачать очі, вірність, вища понад сили людини.

Осінь

Тепер мабуть в нас пора

Найкраща настала:

До нас в гості золота

Осінь завітала.

Усе-всеньке у золоті:

Золоті дерева,

Лежить злато під ногами,

А листочки клена

Так було зашелестять,

Що все забуваєш

Й лиш слухаєш,-

О чім вони собі розмовляють,

Ті листочки... Під ногами

Все більше каштанів;

Дуже люблю їх... Бувало

Часом собі станеш,

Замилуєшся й почуєш

Як вони шепочуть,

Променіють, ніби про щось

Розказати хочуть,

Ніби кажуть: “Впадь, розбийся

І знову воскресни

Без колючок, щоб не могла

Ти вже біль принести

І найменшим сотворінням.

Щоб з відкритим серцем,

Мов блискучий той каштанчик,

Руки розпростерти,

І з любов’ю цілий світ

Ними обгорнути,

І такою завжди-завжди

Щасливою бути”.

Сказанїе ѡ трїехъ свинїѧхъ

Во времѧ оно, бѣша Нїфъ-Нїфъ иже ѿ свинїй есть, и два брата егѡ живѧста съ нимъ, ихже имена суть Нафъ-Нафъ и Нуфъ-Нуфъ, иже якоже и братъ ихъ свинїама бѣста. Нїфъ-Нїфъ и Нафъ-Нафъ юродива бѣста, Нуфъ-Нуфъ же бѣ свинъ, премудрости исполненъ. Живѧху же во странѣ добрей, идѣже ядоша былїе травное и ѿ пчелъ сотъ, ни въ чемъ же имуще нужду. Совѣщаше же сѧ, глаголюще, якѡ мы, добраѧ свинїѧ, живуще во странѣ добрей, не имамы нужды, но нѣсть намъ идѣже вселити ближнїѧ нашѧ, и всѧ именїѧ наша. Возрастъ же имамы поѧти себѣ женъ и родити сыны и дщери, имже нѣсть крова, ниже ночлега, ниже престола домовъ нашихъ. Сотворимъ ѹбо себѣ три кущи добли, идѣже вселимся съ женами и чадами нашими и всемъ именїемъ нашимъ.

Хрест - явління остаточної істини

Йоана 19:6-11,13-20,25-28,30-35
 Читання нинішнього свята охоплює майже цілий 19 розділ євангелія від Йоана і має до діла із роздумуванням про істину у багатьох її перспективах.
Передусім у перспективі приховування і нищення істини. Провідники юдейського народу прагнуть приховати і знищити істину, "поставити хрест" на істині. Вони роблять це руками римської імперії віддаючи свою свободу, говорячи неправду, переходять із статуса народу Божого у статус племені римської імперії - "нема в нас іншого царя крім кесаря". Тим вони "ставлять хрест" на вибраності одного народу і, не бажаючи того, дають можливість створенню нового народу Божого, народу, народженого хрестом Господа нашого Ісуса Христа.
Ще однією перспективою істини є любов, яка народжується під хрестом. Під хрестом Христа стояли люди, які любили Христа, для яких істина була сильніша ніж закон, "за яким Він має вмерти". Любов сильніша за смерть,тому Богородиця стає матір'ю Йоана, а Йоан сином Богородиці. Любов до Христа, любов через перспективу хреста робить з нас родину Божу. Ця істина теж народжена хрестом.

Вознесення задля перспективи неба

Ів 3:13-17

Нинішній уривок євангелія від Йоана є частиною нічної розмови Христа з Никодимом. Христос говорить про хрещення - народження згори від води і Духа. Хрещення, а відтак і можливість участі у Царстві небесному, згідно з Христом, можливе лише для тих, які його бачили - вийти на небо може той, хто з неба зійшов - син Чоловічий. Ніхто не може прагнути небесного не бачивши його. Але як побчити небесне? Як можемо бути в небі? Христос дає дуже зрозумілий образ того, як людина може піднести свій погдяд до неба - піднесення змія у пустелі. Змії, які жалили ізраїльтян, в біблійному описі є не лише частиною історії блукання пустелею, вони образ того, що заняття земним, споглядання плазуючого по землі приносить лише біль, страждання і смерть. Мойсей возносить змія тому, що людина була неспроможна бачити чогось іншого, а саме через піднесення, попри образ змія побачила також і перспективу неба, що й ставало початком взивання до Бога і спасінням.