Божественна Літургія - реферат доповіді о.С.Рудя

 Божественна Літургія

(Протокол устного реферату о. Духовника С. Рудя, професора обрядів на Богосл. Академії у Львові на соборчику Львівського Деканату 19. березня і 10. мая 1932. р. на підставі рубрик Літургікона,виданого з повагою усего Епископату україн. гр. кат. Церкви 1930. р.)

Літургія складається з трьох частей. Найстарша є часть Евхаристійна (анафора, канон). Найпізніша Проскомидія, усталена щойно в ХѴ ст. Є вона приготуванням Дарів до жертви і самого священослужителя і мала місце по Великім Вході, як свідчить "молитва проскомидії" в ектенії Ісполнім молитви" і обряд при архиєрейській Літургії.

 

Приготування.

Сам початок приготування Літургії подекуди часто з недбальства опускається. Є се покаянні молитви перед іконостасом, поклін іконам, зображуючим господарів храму. Єрей повинен входити головними дверми і перед іконостасом три рази поклонитися і змовити на місци приписані молитви. З закристії виходити перед іконостас менше відповідно.

Руки при моленнях мають бути зложені навхрест на грудях. Знак св. хреста робиться гідно без згіршення для окруження ось так: ліва рука на грудях, а правою (три пальці зложені до купи, два останні на долоні) хреститься, дотикаючи чола, грудей, правого і лівого рамени при словах: Во імя Отця і тд. Амінь без дотикання грудей другий раз. Метанії перед іконами є малі (рука до колін), перед трапезою (чи є Найсвятіші Тайни, чи ні) великі (рука до землі). Знак хреста робиться по поклоні, наперед поклін відтак хрест.

Вхід у святилище при молитві: Боже, милостив буди... три великі метанії перед трапезою і цілується Євангеліє. Зійшовши, робиться поклін і йдеться, до закристії. Миття рук по убранню в ризи, з псальмом 25. Кожду одежу благословиться і цілується до ужитку.

 

Проскомидия.

Богословські аспекти Літургії Передшеосвячених Дарів

 Священик Стефан Алексопулос

БОГОСЛОВСЬКІ АСПЕКТИ ЛІТУРГІЇ ПЕРЕДШЕОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ[1]

ВСТУП

У межах сучасної православної практики звершення Літургії Передшеосвячених Дарів співіснують дві різні традиції: «грецька», згідно з якою вино з водою, що містяться у Святій Чаші, перетворюються на Кров Христову через дотик до Святої Крові, якою був просякнутий Агнець; і «російська», згідно з якою вміст Чаші під час Літургії Передшеосвячених Дарів не перетворюється на Кров Христову (хоча й освячується певним чином[2]). Пізніше походження російської практики добре досліджене та описане[3], тому ми не будемо його тут розглядати. Натомість ми звернемося до актуального для обох традицій питання: чи стає вміст Чаші під час Літургії Передшеосвячених Дарів Кров’ю Христовою (і якщо так, то як), а також до пов’язаного з цим питання про те, як мають готуватися та зберігатися Передшеосвячені Дари – під одним чи двома видами. Щоб знайти відповіді на ці питання, ми насамперед з’ясуємо, що відомо про способи зберігання Святих Дарів у давній Церкві, а також розглянемо прямі та непрямі свідчення про Передшеосвячену Літургію. Після цього я коротко представлю для порівняння подібні місця з інших літургій, матеріали порівняльної літургіки та в кінці запропоную свої висновки. Слід зазначити, що формат цього виступу не дозволяє згадати всі відомі джерела, тому я зупинюся лише на деяких – найважливіших, на мій погляд.

І. ДЖЕРЕЛА

Зберігання освячених Дарів згідно з ранніми джерелами

Вечірня частина візантійської Літургії Передшеосвячених

 Вечірня частина візантійської Літургії Передшеосвячених

Відомо, що візантійський обряд, як і інші східні літургійні традиції, звершує Літургію Передшеосвячених Дарів у середу та п’ятницю Великого посту, подібно до того, як римський обряд і досі здійснює богослужіння у Страсну П’ятницю, хоча його назву було змінено. Ця Літургія становить, по суті, особливий чин євхаристійного причастя наприкінці вечірні. Однак у ті дні, коли звершується Літургія Передшеосвячених Дарів, вечірня має низку специфічних рис, що породжують окремі богословсько-літургійні питання. Саме вечірня частина цього богослужіння є предметом даного дослідження. На відміну від власне євхаристійної (причасної) частини, яка вже неодноразово ставала об’єктом наукового аналізу, вона досі не була розглянута докладно[1].

Почнемо з опису елементів, що формують сучасний чин.

Сучасний обряд

Вечірня розпочинається як звичайне вечірнє богослужіння: початковими молитвами та вступним псалмом (103), під час співу якого священик тихо читає вечірні молитви; далі слідує дияконська єктенія з виголосом священика. Після цього звершується псалмодія — катизма XVIII, що відповідає степенним псалмам (119–133), поділеним на три статії. Потім, як і у звичайній вечірні, співають «Господи, взиваю» (Κύριε ἐκέκραξα) з псалмами, що його супроводжують (140, 141, 129, 116); до останніх стихів додаються тропарі дня. Відбувається також малий вхід із співом світильного піснеспіву «Світло тихе» (Φῶς ἱλαρόν). Після входу читають два біблійні уривки: перший — із П’ятикнижжя (Буття або Вихід), другий — із книг мудрості (Приповідки або Йов). Між цими двома читаннями, після прокімена, священик виходить із святилища при відчинених дверях, обертаючись до вірних, і, тримаючи запалену свічку та кадильницю, знаменує хрестоподібно, співаючи: «Премудрість! Прості! Світло Христове просвічує всіх!» (Φῶς Χριστοῦ φαίνει πᾶσι)[2].

Після читання з Книги Приповідок священик разом із дияконом урочисто кадить престол під спів «Нехай направиться» (Κατευθυνθήτω) — вибраних віршів псалма 140, що виконуються почергово священнослужителем і хором або солістом і хором.

У святкові дні — 9 і 25 березня — додаються читання Апостола та Євангелія. У перші три дні Страсного тижня читають лише Євангеліє. Далі слідує низка дияконських єктеній: сугуба єктенія, єктенії оглашенних і тих, хто готується до «просвітлення» (остання виголошується лише після середини посту), разом з відповідним відпустом, а також єктенії вірних. Після завершення цих молитов відбувається перенесення Передшеосвячених Дарів, що знаменує початок власне причасного обряду.

Ось схема вечірньої частини до обряду «великого входу»:

«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

 Панайотіс І. Скальцис

«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

Одним із найпрекрасніших елементів Літургії Передшеосвячених Дарів, характерним для цієї Літургії як вечірнього зібрання, є хрестовидне просвічення (σταυροειδής φωτισμός) — благословення[1] народу світлом із відповідним виголосом: «Світло Христове просвічує всіх», а також спів «Хай возноситься молитва моя, як кадило перед Тобою…»[2] після читань.

Перше (виголошення) вимовляється священником разом зі словами «Премудрість, прості»[3] після старозавітного читання з Буття, після наступного прокімена, а також після виголосу «Повеліте» (Κέλευσον), який промовляє читець[4]. Тоді священник, тримаючи кадило в правій руці та свічку — восковий мануалій — у лівій, стає перед Святим Престолом і хрестовидно благословляє світлом народ, промовляючи «Премудрість — прості». Потім знову знаменує народ хрестовидно, промовляючи: «Світло Христове просвічує всіх»[5].

Щодо літургійного та богословського значення цього благословення були висловлені різні погляди. Згідно з одним із тлумачень, вислів «Світло Христове…» стосується читань зі Старого Завіту, автори яких були просвітлені та натхнені світлом Христа. Отже, їх потрібно пов’язувати з істинним світлом богопізнання, яке походить від Христа, і тлумачити в перспективі євангельського світла.[6]

Шмеман говорить про здійснення пророцтв у особі Христа[7], а святий Симеон Солунський пояснює включення цього вислову між двома читаннями так: «Буття розповідає про початок, про створення істот і про падіння Адама. А Книга Притч таїнственним чином навчає про Сина Божого та наставляє тих, хто через Нього був усиновлений, як дітей; і називає Сина — Премудрістю, і каже, що Вона збудувала Собі дім, тобто пречисте Його тіло, … і Він є світло, що просвітлює горішнє і долішнє.»[8]

Отже, видиме світло, яке благословляється й запалюється в цей момент, стає образом Христа — Премудрости Божої, про яку у загадках говорить книга Притч.[9] Це світло означає образ істинного Світла – Ісуса Христа.[10]

Богослужебні канони

Цілком зрозуміло, що з багатьма, особливо історичними, твердженнями автора можна сперечатися, все ж ця коротка стаття в церковнім часописі 'Нива' у періоді перед ІІ світовою війною показує нам як зацікавлення літургійною спадщиною, так і цікавою спробою її богословського осмислення. 

о. Андрій Лошній

Богослужебні канони

(Нива 1931)

Наші богослуження ставлять нам перед очі найбільш займаючі, бо життєві питання, не лиш своїм змислом, що обіймає проповідь Апостолів і науку Отців, але й своїми зверхніми обрядами, котрі є наче ризою,[1] вимережаною з тої самої богословії. Богослуження зі всіми своїми обрядами є не лиш обявом релігійного чуства, але вони також будять і оживляють ті чуства, а передовсім учать і то не лиш теоретично, але ще більше практично у всіх життєвих і актуальних питаннях людського життя. Наука всіх наших богослужень в крузі літургічного року - без огляду на се, чи переважають мотиви научні, покаянні, чи славословні зводиться до одної ціли, до служення Богови. А та богослужебна ціль є ідентична з ангельською, так що у послів св. Володимира В. затерлась ріжниця понять між одною другою службою, коли вони ввійшли в суть грецького богослуження і заявили, що не знали, чи були в небі чи на землі[2]. Як знаємо з обявлення, ангельська служба зводиться до одного безнастанного прославлювання Божої святости.[3] Так само в наших богослуженнях той мотив творить кульмінаційну точку богослужебної акції. А се діється через богослужебні канони.

Грецьке слово κανών в найширшім змислі зн. порядок, норма. Звідси повстали такі назви: канонізація, канонічний (право, книги), каноніст, канони (правила, молитви, пісні). Богослужебні канони – се та часть богослуження, котра є уложена після певної норми і в котрій прославляється Божу святість. В такім значінню богослужебні канони приходять у наших богослуженнях.

Святість у Бога - се вірність, відданість волі Бога для вічно-незмінного ним самим установленого порядку, закону. Як предмет так понятої Божої святости лягли в основу девятьох пісень канону дивні події Божого Провидіння, переказані в св. Письмі. І так:

«Тижні тайн» Халдейського посту

Вже давно хотів перекласти цю коротеньку статтю о.Хуана Матеоса, але все ніяк не доходили руки. Написана цим великим літургістом ще в далекому 1959-му році, вона розглядає певну особливість постових богослужінь Великого посту халдейської церкви, пов'язаних із практикою причастя. У статті наголошується на двох древніх практиках, які збереглися у приписах щодо періоду Великого посту цієї традиції, а саме: а) на практиці щоденного причастя у цей період і б) на способах щоденного причастя у контексті Літургії Передшеосвячених Дарів та у контексті короткого причастительного чину після Вечірні. Матеос зазначає, що факт присутності таких приписів у контексті богослужінь Великого посту не є чимось особливо постовим, а просто збереженням давнього щоденного чину звершення євхаристійних богослужінь, які збереглися у пості згідно із законом збереження древніх способів служіння у літургійно важливих періодах (вітання всім від Баумштарка).

Ця праця зацікавила мене вже давніше у зв'язку з подібною практикою, яка збереглася у постовому (розумій давньому щоденному) чині богослужінь Великого посту у візантійській традиції. Тут також є (навіть якщо ми про це не здогадуємося відразу) передбачене щоденне причастя або в контексті Літургії Передшеосвячених Дарів - чи то, у  вечірнях за саваїтським способом, в середу і п'ятницю увечір чи, за більш давнім студитським, увечір від понеділка до п'ятниці - або у контексті причастительного чину наприкінці постових вечірень. Ось як виглядають рештки цього причастительного чину: 

«... Трисвяте з малими поклонами, Пресвятая Тройце, і по Отче наш – Господи, помилуй (12). І молитву:

Всесвята́я Тро́йце, єдиносу́щна Вла́до, нероздільне Ца́рство, вся́кого добра́ Причи́но! Благоволи́ ж і до ме́не, грішного; утверди́, врозуми́ се́рце моє́, і вся́ку віддали́ від ме́не скве́рну; просвіти́ мій ро́зум, щоб я постійно сла́вив, співа́в, поклоня́вся і промовля́в: Єди́н Свят, Єди́н Госпо́дь, Ісу́с Христо́с, на сла́ву Бо́га Отця́. Амінь.

Після того: Будь Ім’я́ Госпо́днє благослове́нне від ни́ні і до віку. Тричі.

І псалом 33:

Благословлю́ Го́спода на вся́кий час, завжди́ хвала́ Йому́ – в уста́х моїх. У Го́споді похва́литься душа́ моя́, – хай почу́ють ла́гідні і возвеселя́ться. Возвели́чте Го́спода зо мно́ю і вознесімо Ім’я́ Його́ спільно. Шука́в я Го́спода – і Він почу́в мене́, і від усіх поневіря́нь моїх звільни́в мене́. Приступіте до Ньо́го і просвітітеся, і ли́ця ва́ші не осоро́мляться. Сей убо́гий візва́в – і Госпо́дь почу́в його́, і від усіх скорбо́т його́ спас його́. Ополчи́ться Ангел Госпо́дній довкру́г тих, що боя́ться Його́, і ви́зволить їх. Скушту́йте і спізна́йте, що благи́й Госпо́дь, – блаже́н муж, що упова́є на Ньо́го. Бійтеся Го́спода, всі святі Його́, бо нема́ неста́тку в тих, що боя́ться Його́. Бага́ті зубожіли й голоду́ють, а тим, що шука́ють Го́спода, не забра́кне нія́кого добра́. Прийдіте, ча́да, послу́хайте мене́: стра́ху Госпо́днього навчу́ вас. Хто та люди́на, що пра́гне життя́, що лю́бить ви́діти дні благі? Стри́муй язика́ твого́ від зла і гу́би твої – аби́ не говори́ли облу́ди. Ухиля́йся від зла і твори́ добро́, шука́й ми́ру і біжи́ за ним. Очі Госпо́дні – на пра́ведних і ву́ха Його́ – до моли́тви їх. Лице́ ж Госпо́днє – про́ти тих, що тво́рять зло, щоб ви́нищити із землі па́м’ять про них. Візва́ли пра́ведні – і Госпо́дь почу́в їх, і від усіх скорбо́т їхніх ви́зволив їх. Бли́зько Госпо́дь до сокру́шених се́рцем, і смире́нних ду́хом спасе́. Бага́то скорбо́т у пра́ведних, та од усіх них ви́зволить їх Госпо́дь. Береже́ Госпо́дь усі ко́сті їх, жо́дна з них не сокруши́ться. Смерть грішників лю́та, і ті, що нена́видять пра́ведного, обма́нуться. Ізба́вить Госпо́дь ду́ші слуг Своїх, і не обма́нуться всі, що упова́ють на Ньо́го.

І потім: Досто́йно є воістину велича́ти блаже́нною Тебе́, Богоро́дицю, присноблаже́нну і пренепоро́чну, і Ма́тір Бо́га на́шого. Чеснішу від Херуви́мів і незрівня́нно славнішу від Серафи́мів, що без зотління Бо́га Сло́во породи́ла, су́щу Богоро́дицю, Тебе́ велича́ємо.

Слава, і нині: Господи, помилуй тричі. Благослови. І відпуст.  ... »

Причина цих двох різних способів (Літургія Передшеосвячених Дарів та Звичайний причастительний чин) щоденного причастя полягає у двох джерелах їх походження - одне із парохіяльних церков, де завжди був священник для того, щоб звершити Літургію Передшеосвячених Дарів та монастирських спільнот, які часто були безсвященичими, а інколи і самітницькими і, як такі, не передбачали присутності священника, а відтак і звершення Літургії.

З цього огляду існувало і два способи зберігання Святих Дарів: а) лише освяченого Хліба для Літургії Передшеосвячених Дарів, та б) Хліба напоєного чи просто 'позначеного' святою Кров'ю для причастя самітників, що досить добре засвідчено у візатнійських джерелах.

Як бачимо, такою була практика не лише у візантійців, а й у християн східно-сирійської традиції, про що і розповідає прекрасна джерельна розвідка о.Хуана Матеоса.

Щоденне (не лише у Великому пості) звершення Літургії Передшеосвячених Дарів засвідчене також у коптійському рукописному євхологіоні Vatican Copt. 17 (AD 1288), де зустрічаємо такий заголовок: “Це є Сповнення Чаші, коли Тіло було освячене і це було необхідним з певної причини. Бо у давніх часах Тіло освячували лише один раз у тиждень, а це Сповнення звершували щоденно. Але коли ця традиція занепала і від неї відмовились, воно перестало бути необхідним за винятком рідких причин.”

Бажаю благословенного і плідного читання :) 

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

 о. А. Лошній

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

(Часопис Нива за 1936)

1. Поділ річного церковного уставу

Наш церковний рік, подібно, як і горожанський, обіймає 365, зглядно 366 днів, які є так поділені в науці церковного річного уставу, що перший піврік, від вересня до лютого, обіймає одну половину року, а другий від лютого, зглядно березня до серпня, другу. Границя між одним і другим церковним курсом може кождого року пересуватись, в найбільшій ріжниці о 35 днів, так що цілий лютий, а навіть кілька днів березня припаде на зимні мясниці i тим самим той час буде зачислений до першого курсу. Зимні мясниці в залежности від найближчої пасхи скорочуються, або продовжуються на більше, або менше днів. Цю зміну доповнює устав вставними рядовими неділями від XXVI - XXXI. В кождім разі перед великим постом кожного року мусять мати своє місце чотири тижні вступних тріодних неділь від ХХХІІ до ХХХѴІ, які закінчують перший піврік церк. науки, а рівночасно розпочинають нову науку і приготовляють до практичного життя другого курсу. Так як місяць серпень від першого свойого дня, себто „Проісхожденія Ч. Хреста" закінчує річну науку другого курсу, а рівночасно наново розпочинає і приготовляє до теоретичної науки нового року[1].

Ось так цілий наш церк. рік був би поділений на два курси, які обіймали би по три научні періоди і по чотири перехідні тижні. Кождий період обіймав би пересічно по сім тижнів. Після такого поділу церковний рік був би вичерпаний в цей спосіб, що три періоди по 7 тижнів заповнили би собою 21 тижнів. Коли додамо до цього 4 періодичні тижні в зимних мясницях, то будемо мати 25 тижнів, що робить 175 днів. А тілько само днів другого курсу робить 350 днів. Та, як розумного і свобідного життя не можна замкнути в наперед усталені, докладні границі, так і наш устав, як такий, що приналежний для ідеального проводу такого життя, не можна замкнути докладно, з математичною точністю в означені періоди, тим більше, що кождого року інакше стрічається Минея з Тріодю, тому і тими бракуючими до цілости в році 15, зглядно 16 днями розсіваються, або заповнюються поодинокі, означені періоди в цілім році.

Після цього поділу перший період першого курсу науки нашого річного уставу обіймав би час від початку церк. року (1. ІХ.) до неділі св. Отців (11. Х.)[2]. В цім періоді рядова катавасія, що лучить гадку цього періоду, є ірмоси празника Воздвиження Ч. Хреста, "Хрест начертав Мойсей..." В суботу і неділі читаються тут євангелія св. Євангелиста Матея, а в інші дні св. Марка, якому призначений у нас час посту. Такий порядок євангелій є від XI рядової неділі до XVII рядового тижня.

Другий період був би від неділі св. Отців до Свята Введення в храм Преч. Діви Марії (4. ХІІ) Тут рядовою катавасією є загально Богородичні ірмоси, „Отверзу уста моя...", а всі рядові євангелія від св. Луки. Третій період є Різдвяно-Богоявленський, в якім рядова катавасія це ірмоси Різдва і Богоявлення, євангелія в пятьох днях тижня знов від св. Марка, а в суботи і неділі від св. Луки. Той порядок рядових неділь і їх євангельських чтеній кождого року міняється з Минеєю після дня минулорічної пасхи і тому научну перевагу у цім першім курсі має Минея зі своїми неподвижними празниками.

Виразніше означені періоди другого курсу річного уставу нашої Церкви. Тут виразну перевагу над Минейними празниками бере Тріодь. Першим научним періодом другого курсу є тут сім тижнів великого посту. Рядовою катавасією у вел. пості є загально Богородична „Отверзу уста моя...", з виїмком першої і третьої неділі вел. посту, Лазаревої суботи, цвітної неділі і страсного тижня, де приходять катавасії тріоди денного канона. Євангелія вел. посту в суботи і неділі є всі від св. Марка, крім першої неділі посту, Лазаревої суботи і цвітної неділі, де є євангеліє св. Йоана.

Другим періодом другого курсу є дальших сім тижнів св. Пятьдесятниці. Катавасією цього часу є ірмоси пасхи, крім середи Переполовлення і його віддання, а також в неділю 6 по пасці (Про сліпородженого) і на віддання Пасхи, де катавасією є вже ірмоси Вознесення. Рівнож у крузі празника Вознесення є катавасією ірмоси того празника, а в четвер Вознесення і в 7 неділю по пасці (св. ОО. Hiкейського Собору), приходять вже ірмоси Сошествія. В цім періоді св. Пятьдесятниці читаються євангелія від св. Йоана, а апостольські чтенія заповняють діянія апостольські, які в цім періоді висуваються на перший плян, бо тут після діяльности самих апостолів усталює устав наші обовязки до Церкви.

Святителя Василія Великого Слово про піст

Серед великої кількості святоотцівських творів про піст мені завжди найбільше подобалась проповідь Василія Великого. Не тому, що я ношу його ім’я, але за її лаконічність і людськість. Як і в часи Василія сьогодні люди потребують таких заохочень у часі посту, можливо саме тому цілі уривки з цієї проповіді стали літургійними текстами і слугують молитовною поживою вірним донині.

Раніше мені не потрапляли до рук давні українські переклади творів цього отця, а нові якось не промовляли до серця. Текст цієї гомілії був перекладений о.Йосифом Чепілем ЧСВВ ще у 1935 році. У перекладі дуже добре передано поетичність мови святого Василія. Мовну редакцію перекладача збережено.

У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської Про Піст Слово І.

„Затрубіть, каже псальмопівець, коли настане новий місяць, трубою в прегарний день вашого празника!" (Пс. 80, 4). Такий приказ пророка. Але нам голосніше, як будьяка труба й дзвінкіше, як будьякий музичний прилад, звіщають празник прочитані слова св. Письма, празник, що попереджає ці дні. Від Ісаї довідалися ми лро милість посту. Він, як зганив жидівський спосіб посту, так показав нам на правдивий піст: „Не в осудах і сварках постіть, але усувайте всяке братання з неправдою" (58, 4-6). І Господь каже: „Не будьте сумовиті, але лице своє умий і намасти свою голову!" (Мт. 6, 16). Отже покажімся такими, як нас навчено й наступні дні зачинаймо не пригноблені, але веселі, як це годиться святим. На боягуза не вкладаємо вінця й ніхто малодушний не здобуває лаврів побіди. Не сумуй, коли тебе лікують! Це глупота не тішитися здоровям душі й сумувати задля зміни страв та показувати, що нам більше ходить про розкоші шлунку, ніж про добро душі! Ситість приносить приємність для черева, а піст дає користь для душі! Тішся, що лікар подав тобі успішний лік, який усуває гріх. Як глисти, що виростають у кишках дітей, проганяємо деякими дуже терпкими й гіркими ліками, так і піст, який справді є постом, як тільки ввійде аж до душі, зараз убиває глибоко вкорінений гріх!