середа, 26 лютого 2014 р.

Спільна справа


для журналу КАНА
Розмовляла Іванка Рудакевич

Чи можу я як християнка кидати камінням у кого-небудь? Яку і чию свободу мала б відстоювати? І як досвід подій останніх місяців перенести у щоденне життя? Про це – в розмові з отцем Василем Рудейком, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові.
 
Чим має керуватися християнин у ситуації, яка склалася у нашій країні, та й узагалі, коли щодня виникають різні гострі події?
Християнин ЗАВЖДИ і виключно повинен керуватися Духом. Святим Духом, звичайно. Це Він дарує нам гідність. Апостол Павло у своїх посланнях говорить про це дуже чітко: “Ваше тіло – храм Святого Духа”. І це не просто гарні слова. Це реальність. Ми отримуємо Святого Духа в таїнстві Хрещення і Миропомазання. Звичайно, треба знати Євангелія, знати вчення Церкви, щоб “іти” за Духом. І свідчити про дію Бога у Твоєму житті. Оце є справжня позиція християнина. Власне, християни унікальні тим, що їх веде Святий Дух. І якщо говорити про Майдан в Києві чи інших містах, то більшість християн вийшли туди, бо їх привів Дух Свободи. Звичайно, були і групи, які прийшли через свої політичні уявлення. Але з мого досвіду перебування у Києві, більшість із тих людей, які на Майдані, аполітичні. Якщо вони аполітичні, що ж їх туди привело?

неділя, 23 лютого 2014 р.

Не питай ... живи

Не питай чому я мусив вмерти
Не питай взагалі "чому?"
Моя кров зупинила смерті
Кров моя зупинила війну.
Не питай чому мав я вмерти
Взагалі "чому?" не питай.
Я помер, але ти мусиш жити
Захищати наш рідний край.
Не питай чому я мусив вмерти
Ти про смерть мене не питай
Я пройшов ворота смерті
Ти ж ворота життя відкривай.
Не питай чому мав я вмерти
Запитай мене про життя
Я вже воїн небесної сотні
І за ваше молюсь майбуття.

субота, 22 лютого 2014 р.

Майдан

Вперше в житті гордий за наш парламент. Яка однодумність! Яка злагоджена робота! Культура мовлення зашкалює! Ніхто не не блокує трибуни, не б'ється, не штовхається, не грубить один одному! Справжній парламент європейської країни. А все чому? Тому, що нарешті ми бачимо в дії статтю 5 Конституції України - джерелом влади в Україні є народ України. Думаю, всі ми навчилися того, що за нас ніхто нічого не вирішить, а доленосні рішення найкраще приймаються тоді, коли до них прикута ПИЛЬНА (за участі сотні Лева) увага українського народу, який через Майдан висловлює своє бачення життя у країні, а їх обранці, послушні їх волі, потверджують рішення відповідними постановами. Вчора і сьогодні ми бачимо справжнє віче у дії. Не те, що було дотепер, а справжнє віче, яке комунікує волю народу і ця воля не залишається непоміченою владою. Головне зараз, не забути механізм віча і ціну, заплачену за його функціонування! 
Слава Ісусу Христу! Слава навіки! 
Слава Україні! Героям слава!

понеділок, 10 лютого 2014 р.

Тест на істинність

Останньо для мене якось дуже важливим чинником виступає Істина у будь-якому її прояві. Не те, що вона для мене не була важливою, просто тепер це поняття якось само собою стало центральним. Я бачив людей на Майдані, які вийшли тому, що вони незгідні навіть з малими брехнями і почав багато про це думати. Мені здається, що ми на всіх наших рівнях занадто перейнялися "готовими схемами", які хтось визначив як істинні і ми навіть не думаємо піддавати їх тесту на "істинність". В нас є церква з її "істинними" традиціями, університет з його "істинними" традиціями, програмами, акредитаціями ітп., є суспільство з його "істинними" усторями. Я запитую себе останнім часом наскільки всі ці "істинні" речі осмислені нами. Інколи мені здається, що вони зовсім не осмислені або ж осмислені "делегованими" нами людьми згідно із якимись делегувальними пірамідами, які не до кінця звертають увагу на тих, які стоять в самому їх низу і є їх справжніми "носіями".

Відступ від гідності неможливий!


Для Львівської пошти
http://www.lvivpost.net/ukraine/n/23967
О. Василь Рудейко, викладач УКУ:
Сьогодні, та й взагалі, не можна вибирати між більшим і меншим злом. Зло є злом і навіть маленькі гріхи є переступом і злочином. Вбивство, чи крадіжка, неправдиве свідчення проти ближнього чи неповага до батьків – усе це порушення Декалогу. І нема різниці загинула людина від кулі чи була катована, очорнена чи позбавлена волі. Будь-яке насилля є гріхом. І ми християни повинні про це говорити.

Покровителем Євромайдану є св. Миколай, бо він — символ справедливості



Для РІСУ
http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/55136/
Отець Василь Рудейко: покровителем Євромайдану є св. Миколай, бо він — символ справедливості

1. Отче Василю, чи були б зміни у церкві, якби влада підписала угоду із Європейським Союзом?
- Звичайно, оскільки вона суспільна організація, а не лише духовна. Було б легше провадити різноманітні гуманітарні проекти, що зараз ускладнює візовий режим. В умовах сучасної України церква живе не у повністю демократичному суспільстві. Це стосується рішень, які виносять суди чи організації щодо церковного майна, у нас вони можуть бути політично вмотивованими на користь якоїсь із конфесій. Проте, церква стикнулась би і з новими викликами, адже демократія Європейського Союзу означає також готовність до відстоювання інтересів християнських цінностей, особливо цінності людського життя у всіх його фазах.

Молитва за мудрість та примирення українців

Боже благий, довготерпеливий і многомилостивий, Ти завжди опікувався нашим українським народом. Ти землю нашу проповіддю апостола Андрея просвітив і пагорби київські благословенням його освятив. Ти через святого слугу свого Володимира святе хрещення нам дарував і вибрав нас як народ, щоб любов'ю Твоєю керований він міг прямувати до Тебе, єдиного Отця нашого. Ти князя Ярослава мудрістю сповнив, а він, як символ твердості віри та краси церковної храм св.Премудрості на славу імені Твого святого збудував. Ти посилав нам провідників мудрих, які будували і укріпляли християнський народ наш, який славить ім'я Твоє святе. 
Сам і нині, Владико Чоловіколюбче, зглянься на моління нас, грішних і непотрібних рабів Твоїх, які чварами людськими прогнівили милість Твою і втратили гідність синівську. Не відкинь нас, але як Отець милосердний сина блудного прийняв, так і Ти прийми нас, що молимось Тобі. Разом із слугою Твоїм митрополитом Андреєм благаємо Тебе: «Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба твою святу мудрість; просвіти нею наші уми. Нехай мудрість Твоя поведе нас дорогами правди, нехай стереже нас від ложі й обману». Господи Вседержителю, нині даруй її провідникам нашим, щоб, керовані нею, мудро провадили народ твій, втихомир розбрат, єдність церкви і народу подай, даруй нам свободу, щоб, спасенні Тобою, ми Тобі славу возсилали Отцю, Сину і Святому Духові, в Тройці єдиному Богові навіки віків. Амінь.

Яке свято найбільше?

Мар'ян Соломія Качмар:
"Трохи дивно, що Різдво Христове стало настільки великим і популярним святом. Як не стараюсь, але логіка вперто по-древньому визнає Різдво складовою частиною Богоявлення, а не Богоявлення різдвяним святом. Та й неправильно оспівувати воплочення у Христовому Різдві, бо це діло свята Благовіщення і зачаття від Святого Духа. Як не крути, а вийшло якось натягнуто... Мар."
Думки в правильному руслі. До речі Вірменська Апостольська церква не піддалась цій давній "латинізації" - розділенню свята Богоявлення на Різдво і Хрещення. Як і в багато чому іншому вірмени зберегли здорову богословську і літургійну традицію - наприклад у традиції святкування Господських свят в неділі, а богородичних і святих у суботи, найближчі до "дати" свята і при тому не мають проблем із "конфліктом" неділі з святом. Все ж робити градацію свят виглядяє якось штучно. Врешті кожне свято є лише віддзеркаленням Пасхи Христової. Під цим оглядом святкування "св.Доримедонта і єже с ним" є найбільшим святом року - явлінням пасхальної перемоги Христа у Його святих. Не думаю, що Благовіщення є чимось "меншим" від Богоявлення чи Пасхи. У кожному з цих свят ми бачимо "таїнство чудне і преславне" в унікальний для кожного свята спосіб. Головне навчитись того, що свято не є лише історією, але метаісторією, історією спасіння і кожне з них може стати для нас точкою відліку шляху нашого навернення і крокування дорогою Отця.

неділя, 9 лютого 2014 р.

Все, шо не робиться НЕ РОБИТЬСЯ на краще ...


Наколінні записки для "Католицького вісника" стають традицією :) Тут "нецензурна" версія.
(Мт 25. 31-46)

Стосунок до Істини визначається діяльністю. Людина, керована пошуком Істини ніколи не буде бездіяти. Вся її сутність має бути спрямованою на придбання того, що для неї є найціннішим і прагнення це - безумовне. Голод, спрага, непевність, нагість, хвороба та позбавлення волі є чимось проти чого шукач Істини бореться безупинно і безумовно, бо саме вони затемнюють Істину. Голодна і спрагла людина є образом шукаючої людини, саме тому істинолюбців такі люди притягують. Вони спонукають до ділення тим, що я маю і тим самим уподібнюють мене до Бога, Який з Себе уділяючи, постійно творить світ і все у ньому. Напоїти і нагодувати для шукача Істини є способом поділитись життям, дати те, що уможливить життя.
Подорожуюча і нага людина є образом недовершеності, нагодою вдосконалити життя, тому такі люди притягують шукачів Істини. Допомогти звершитись, вдосконалитись, показати як живе творіння може бути кращим, гарнішим, отримати надію прихистку і миру - справи, які благословенні Отця роблять безупинно і безумовно на дорозі до осягнення Істини.

неділя, 19 січня 2014 р.

Hostis Herodes impie

Написаний Целієм Седулієм (Caelius Sedulius) (бл. 450). Цей піснеспів є продовженням піснеспіву A solis ortus cardine і використовується для вечірні Богоявлення. Походить ше з тих часів, коли свято Богоявлення поєднувало у собі Різдво, Поклоніння волхвів, Хрещення і Весілля в Кані Галилейській. Колись пробував його українською переспівати. 

четвер, 16 січня 2014 р.

Христос непатріотичний і неправославний

Писав на коліні для "Католицького вісника"  ;)
Мт 4.12-17
Істина не чекає зрілості її слухача. Істина не прив'язується до місця чи народу. Істина мусить сяяти. У цьому її суть. Там, де її приймають, з'являється свобода, де її відкидають приходить темрява і розруха.
Істина не силує людей приймати її, вона не гребує, тим, що люди означили як скверне і негідне. Істина не може перебувати у замкненому просторі, якою б православною і патріотичною була огорожа, істина рватмметься назовні, оскільки суть її - бути світлом!

вівторок, 14 січня 2014 р.

Мій досвід Антимайдану

Інтерв’ю для газети "Патріархат". "Нецензурний" варіант :)
Отче Василю, знаю, що велику частину з того часу, який Ви провели у Києві був час проведений на Антимайдані. Розкажіть про цей досвід.

«Я приїхав на Євромайдан на другий день, після того, як побили студентів. Перебуваючи там, переважно ніс нічну варту з півночі до восьмої години ранку. Вона полягає у тому, що кожної години після національного гімну України відбувається коротка молитва: Отче наш, Богородице Діво після або перед якою священики говорять коротке духовне слово. А поміж молитвами я просто ходив або по Євромайдані або по Антимайдані. Каплиці там не було, була імпровізована молільня — стінка з іконами.


субота, 11 січня 2014 р.

Неакредитована істина

Лк 20.1-8
Істина не потребує потверджень чи акредитацій. Вона просто з'являється і проповідує благовість. Істина - завжди благовість, бо хоч якою гіркою вона може бути, все ж вона звільняє, а не зв'язує. Істина проповідується саме в храмі, оскільки лише перед лицем Бога, усвідомлюючи велич Його мудрості, ми можемо взагалі відкритися для сприйняття Істини.


середа, 8 січня 2014 р.

Блукання дитяти Христа

(Писав на коліні для "Католицкого вісника")
(Мт 2. 13-23) Євангеліє від Матея, як зрештою і всі євангелія дитинства Ісуса Христа до певної міри являють народження Сина Божого, як своєрідну модель історії вибраного народу. У історії цього народу вже було прообразоване спасіння світу. Його блукання пустелею, непевність щодо майбутнього і щодо присутності Бога всередині нього, його віру в те, що, незважаючи на непевність і невидимість конкретної дії таїнтво все ж відбудеться і спасіння з обітниці стане сповненням.


Господь спілкується з людиною через ангелів-посланців. Цей аспект історії дуже важливий для нас, для того, щоб ми навчились тримати наші очі, вуха і серце відкритими. Ми бажаємо особисто спілкуватись з Богом, але Він вчить нас довіряти неперевіреному, довіряти незнаному, неосмисленому, тому, що виглядає наче уві сні. Ангел з'являється уві сні і каже Йосифу діяти - втікати в Єгипет, щоб звідти, з язичництва покликати Свого Сина, який приходить "всяку оману ідольську знищити".
Євангеліє вчить нас не оманювати себе сподіваннями щодо мирного розв'язання конфлікту із злом. Із злом неможливо домовитись не увійшовши в його оману. Вихід із неволі гріха є болючим, при ньому страждають і гинуть невинні люди, навіть невинні діти. Неправда не знає пощади ні для старості ні для немовлят. Неправда поширює навколо себе смерть і основними її мішенями є саме малі діти. Але - "Не плач, Рахиле, глянь, діти цілі! Не умирають, а оживають". Це послання для нас, які йдуть стопами Христа. Задля народження Слова Божого нам можливо треба буде відмовитись від власних амбіцій, від домів, від статків і увійти в мнимий полон, з якого Господь нас виведе.
Відкликатися на заклик Господа йти туди, куди Він вкаже, не боятися змінити місце, стан, світогляд. Це - послання євангелія дитинства Христа.
Йосиф представлений у євангелії не просто, як робот, який виконує накази ангелів. Йосиф бере на себе відповідальність за Боже Слово. Він оцінює ситуацію і плекає Слово там, де йому буде найбезпечніше. Це приклад для нас - брати відповідальність, оцінювати ситуацію і діяти відповідно до неї і добра всіх.
Вкінці ця відкритість до Божого діяння є щиро винагороджена - Йосиф стає Богоотцем. Не розуміючи до кінця таїнства, він слідує покликові Господньому, бере відповідальність і діє! Такими повинні бути і наші дії, якщо ми бажаємо божественному життю засіяти в нашому житті.

вівторок, 7 січня 2014 р.

Різдво 2014

Нинішнє Різдво унікальне саме для України. Ми бачимо народження істини в українському народі. І воно хоча й дуже подібне до народження Христа, все ж інше. 
Ми бачимо, як брехня хоче знищити істину. Вона побиває студентів (як тоді побивала младенців), істина народжується в поганих погодних умовах, як і тоді. Вона народжується на Майдані, місці, населення якого вважають худобою, бидлом безсловесним. Там пахне димом та інколи не дуже вмитими людьми.

вівторок, 31 грудня 2013 р.

Про Бога на Майдані

Вахтанг Кіпіані
”Обіцяв написати про ніч з 10 на 11 грудня.
Спочатку думав написати тільки кінець історії — “про Бога”, але подумав, що іншої нагоди зафіксувати порядок подій, як я їх побачив, може і не бути, і занотував усе, що запам’ятав, у послідовності.
Я — “сова”, тому в ті ночі, коли не був на Майдані, лягав тільки під ранок, вистежуючи чи штурм не почався, й клянучи істериків, які анонсували “штурми” майже кожного дня.
Коли “Громадське” сказало, що “Беркут” наступає, зайшов у кімнату, глянув на сплячих дітей, викликав таксі і поїхав на Майдан, точніше до Європейської площі.
Внутрішні війська вже виставили кілька лав, перегородивши весь Хрещатик. Пройти не можна було. Носився уздовж цієї лінії, благав і кричав разом з кількома людьми на офіцерів — вони відвертались. Зі знайомих бачив там лише музиканта з групи “Немо” Анатолія Іванюка. Привітався, зустрічались востаннє якраз на Майдані, але в 2004-му.
Ще кільканадцять людей, які теж приїхали, стояли мовчки. Один чоловік кидався на ментів і кричав, що у нього на Майдані дружина і “будьте людьми, пустіть туди!”. Марно. Так пройшло десь півгодини. Якби я знав, що не всюди Майдан оточений, то побіг би по колу, але нічого не лишалося як щохвилини кидатись на людей з щитами. Яким це набридало і вони почали штовхати ними, щоб не підходив близько.
Побачив як хтось проходить через кілька рядів ВВ. Кинувся туди, махав посвідченням журналіста. Цим “хтось” виявився Олег Царьов з двома амбалами. Його провів за спини підлеглих генерал-майор міліції у смушковій папасі.
Я почав волати — пане генерале, не порушуйте законів, пропустіть пресу. Той відвів кудись у бік Майдану Царьова і... повернувся. Пожурив, що не вдома, “бо тут небезпечно”, але його задовбали крики про порушення прав журналістів і він розпорядився пропустити всіх, у кого були посвідчення. Таких було з уже доволі великого натовпу троє.
Між кордоном ВВ і кутом будинку профспілок орудували “комунальники” в помаранчевих жилетах. У руках — ножі, якими вони зрізали намети. Стояв “КАМАЗ”, куди вони скидали речі. Було дуже “жутко”. На цьому відтинку були ці чуваки з ножами і я один. Пирнути було ділом техніки і бажання. На питання вони не відповідали. Думаю, що це були переодягнені менти, а не справді комунальники.
Проблема була в тому, що від рогу будинку профспілок і до сцени Майдану є 50 метрів і там уже стояли чергові “лінії” ВВ і “Беркуту”. На Майдан не пускали. Побігав так хвилин десять. І тут мені допоміг ангел в особі відомого фотожурналіста Efrem Lukatsky. Я його запитав як він сюди потрапив, бо прохід до протестувальників був не можливий. Він тихо кивнув головою вбік і сказав — “намет “Батьківщини”. Спершу не зрозумів... Виявилося, що можна було акуратно пройти через ще не знятий намет і вийти за спину ментам. До своїх! Я так і зробив і вже за хвилину був на Майдані.
Хтось сказав, що під мостом роздають каски. Пішов туди. Взяв той символічний захист, бо він ледве тримався на голові. Пам’ятаю бачив Олександр Положинський, Volodymyr Viatrovych, Андрій Іллєнко з розбитою головою, отця Andriy Dudchenko, Tamila Tasheva.
Далі весь час до ранку був під мостом на Інститутській. Коли міліціонери почали розбирати барикаду і тиснути всі взялись попід руки і стали однією стіною. Те, що було далі — загальновідомо.
А тепер про Бога.
Кілька разів здавалося, що менти нас “продавили” і от-от захоплять всю Інститутську. Вони були у 50 метрах за нашими спинами, відрізаючи оборонців мосту від будівлі “Укоопспілки” і прямо перед нами. Іноді їхні “передові” опинялись буквально в кількох метрах збоку. Але люди, мобілізуючись, знову відтискали їх за межі барикади. Кілька разів виводили побитих чи потруєних газом.
Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули — ззаду тиснули наші —  я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять.
І тут в якусь коротку мить перепочинку у нього задзвонив телефон. Нас було так багато, що я не міг навіть поворохнутись. А він швидко дістав телефон і абсолютно спокійним голосом сказав комусь у трубку —  “ні, все добре, можу”. І почав читати молитву. У телефон. Але фактично мені на вухо. Бо він був просто за спиною.
Це не був “Отче наш” чи якась інша відома мені молитва. Я не можу повторити жодного рядка. Але це було настільки сильно і вчасно, що я повторював сказане ним про себе. Він говорив десь пару хвилин. Потім замовк. Потім почався черговий наступ ментів. Ми його відбили. І як тільки стало можливо розвернутись — швидко розвернувся, щоб побачити цього чоловіка. А за спиною нікого не було.
Я кілька разів розповідав цю історію знайомим і казав, що мені тоді здалося, що судячи з інтонації, з якою цей Чоловік читав молитву він міг би бути протестантським священиком. Не знаю, чомусь мені так спершу здалося. Але тепер, коли прокручую в голові події тієї ночі, яка пролетіла як одна мить, впевнений, що це був не священик, це був Він.
Я був виснажений цими бійками і штовханиною і десь у районі сьомої ранку вирішив піти на метро. “Майдан Незалежності” і “Хрещатик” не працювали. Тож, пішов на “Театральну”. Площа перед КМДА була покрита льодовою коркою.
Коли порівнявся з ЦУМом, то з-за рогу посунуло дуже багато спокійних, зосереджених чоловіків, які приїхали на метро і спішили на Майдан. Нерви не витримали цього видовища, сльози покотились по обличчю, але якось у мить стало спокійно, була абсолютна впевненість, що Київ ми “їм” не здамо”.

понеділок, 30 грудня 2013 р.

Гармонія молитви

До мене дійшло, що молитва – це симфонія віри, надії і любові. Віри в Бога, надії на перемогу істини, любові до ближнього. Симфонія цього всього і є справжньою молитвою – відкриттям себе для дії Бога. Дійшло не в бібліотеці, не на дуже добрих і фахових університетських лекціях, не в монастирях, яких я за своє життя відвідав чимало. Дійшло на Майдані, у тиші гупання важкої музики, спрямованої на розігрів душ, у вирі конкретної взаємодопомоги, в безперервному вибуху ввічливості та вдячності. 
Молитва народилась тут спонтанно, віра, надія і любов тисяч людей просто створили її, і вона стала частиною звичного життя Майдану, частиною такою природною, що сприймається як щось самозрозуміле. Ця симфонія ламає бар’єри закостенілих догматів, міжусобних церковних розділень і являє Церкву у її первинній справжній чистоті  як невісту Христа, з Яким вона возносить досконалу пісню прослави небесному Отцю.

неділя, 22 грудня 2013 р.

Майдан св.Миколая

Хотів написати це перед св.Миколаєм, але не виходило фізично. Нарешті, в дорозі зі Львова на Майдан спробую. :)
Майдан 2013 можна сміливо назвати Майданом св.Миколая. Ні, не тому (як це інколи звучить у нетних дописах), що тут зібралися здитинілі українці в очікуванні подарунку від св.Миколая, попередньо написавши йому кілька слів з побажаннями "можливих варіантів".  Тут не чекають кумедного грубасика в червоному з торбою на санях з літаючими оленями - ідеалу попсової пластикової кокакольної псевдокультури. Майдан не вітає цинічних "знавців" справжньої "істини" - подарунки насправді кладуть під подушку батьки!

субота, 21 грудня 2013 р.

До курсу "Літургійний день"

Тема 1. Вступ: Молитва - спілкування людини з Богом. Христос – літургійне життя Церкви і кожного християнина зокрема. Присутність Христа в літургії. Святість і радість як основи християнського богопочитання. Місце літургії часів у літургійному житті церкви. Основні принципи спільнотної молитви, що знаходяться в документі «Sacrosanctum concilium» ІІ Ватиканського Собору. Застосування теоретичних принципів до сучасної практики спільнотної молитви у Церкві сьогодні.
Основне домашнє читання: Е Квінлан, Чому ми повинні цікавитись історією літургійного дня? // Е.Квінлан/В.Рудейко (Видд.), Світло єси, Христе. Богослужіння добового кола. Антологія досліджень, Львів 2012, 7-20. 

субота, 7 грудня 2013 р.

Днесь і нині

Днесь ніхто не має сісти, склавши руки,
Нині справи всі відкласти треба вбік,
Днесь невинні діти задля ТЕБЕ терплять муки,
Нині на Майдані зупинився часу тік.
Днесь жертовні руки кусень хліба крають,
Нині всюди видно віру в кращий час,
Днесь кати нас тюрмами й розправами лякають
Нині все ж ніщо вже не зламає нас.
Днесь виходь, інакше завтра зовсім не настане,
Нині вийди, бо рабом прокинешся разом з дітьми,
Днесь виходь, інакше завтра вийдеш у кайданах,
І не буде вже нікого, щоби помогти!

На грець!

Народе мій, на вулиці виходь!
Ось час явився ворога здолати!
Як нині ти не станеш з ним на грець,
В кайданах будеш вік свій вікувати!
Азірова в відставку відішли,
Хай Яників повіки вже не буде,
Тоді тобі настане краща мить,
Стражденний і волелюбивий люде!

субота, 30 листопада 2013 р.

Відчути передсмак Різдва

Отак непомітно за щоденними клопотами ми знову підійшли до часу, коли прийнято підбивати підсумки року, що минає, застановитися, що придбали, а що втратили, де недопрацювали, що ще треба у собі змінити, аби наш світ став кращим, добрішим. 
Саме таку нагоду дає нам Різдвяний піст, знаний як Пилипівка, оскільки починається наступного дня після вшанування Церквою пам’яті апостола Пилипа.

Kňaz na Majdane

http://www.impulzrevue.sk/article.php?1091

Kňaz na Majdane

Číslo 4/2013 · Vasil Rudejko o Majdane · Čítanosť článku: 14
 
Som gréckokatolícky kňaz a Ukrajinec. Na Majdane v centre Kyjeva som bol od druhého decembra minulého roku a mal som možnosť sledovať krutosť a pád Janukovičovho režimu. Hoci v médiách sa často zdôrazňovali iné veci, pre dejiny Ukrajiny je dôležité, že na Majdane boli aj viacerí kňazi. Pre revolúciu nebola dôležitá len barikáda, ako na to upozorňovali médiá, ale aj kláštor, kde nachádzali trpiaci oporu a starostlivosť a, žiaľ, mŕtvi svoje posledné zaopatrenie.

неділя, 24 листопада 2013 р.

Надгробна учта

Добрий лікар знає ціну життя людини. Особливо той, який взорується на єдиного Лікаря, який здатен зціляти по-справжньому.
Сьогодні дивний день. Пам'ять жертв Голодомору співпала із читанням притчі про Багача і Лазаря. І тут і там лежала людина, яа була б вдячна за кришки, які падали із столів, але й їх не давали.
Після літургії панахида. Вже 30 років поспіль друзі-лікарі щорічно збираються на Янівському цвинтарі, щоб церковно, з предстоячим священиком, помолитися за упокій душі своєї подруги. Подивугідна віра, незабобонна, свідома. Не відбувальщина, але бажання побути з усопшою. Було надзвичайно молитися. Гарний пам'ятник. Подумалось, що він сповнений присутністю тих, які його збудували. Гранітні плити гробу уподібнюють його до стола. Не міг не сказати зібраним вірним, що відчуваю себе наа учті, де лежачому не лише крихти, але й багату поживу приготували друзі. Хтось заплакав. Через 30 років. Напевно так само як і тоді, коли взнав про смерть. Це для мене було свідченням справжнього християнства і знання ціни людського життя.

четвер, 21 листопада 2013 р.

Шкраб'юкізми нетні

http://www.ji.lviv.ua/n7texts/shkrabjuk.htm
http://www.ji.lviv.ua/n29texts/shkrabjuk.htm
http://www.e-reading.mobi/chapter.php/1006562/112/Shulc_-_Cinamonovi_kramnici._Sanatoriy_Pid_Klepsidroyu.html

середа, 13 листопада 2013 р.

Святкування християнського похорону

Нагодою до написання цих кількох рядків стала публікація у Львівських Архиєпрхіальних вістях[1], а згодом і на кількох інтернетних сторінках[2] документу “Інструкція щодо обмеження почестей християнського похорону”, потвердженого блаженнішим Любомиром Гузарем 31 жовтня 2009 року.
Тема похорону досить рідко розглядається в нашій Церкві як під богословським, так і літургійним оглядом. Тому поява такого документу заслуговує на увагу, а разом з тим потребує і серйозної рефлексії. Крім того, слід відзначити, що тема похорону має і важливий психологічний аспект: вона дуже часто є болючою для родичів і друзів усопшого. Ще болючішою вона стає коли усопший відійшов у складних обставинах, таких як самогубство, єресь, важкий гріх, що стає підставою спокуси для “слабких у вірі”. У таких ситуаціях як усопший так і вірні очікують від Церкви не стільки почестей і визнання усопшого, скільки “Авраамової” молитви (див. Бут. 18. 16-33) і розради. З іншого боку, літургійне життя Церкви завжди є нагодою для неї у молитовний спосіб проповідувати Євангеліє Христа у конкретній ситуації, згідно з Його прикладом, навчаючи і прощаючи. У своїй історії Церква намагалась творити окремі богослужіння відповідно до віри, яку вона сповідує, тому молитовне життя Церкви вважалось висловом цієї віри - “закон молитви є законом віри”.

пʼятниця, 1 листопада 2013 р.

Свято непорочного зачаття Пресвятої Богородиці


На малій вечірні
На “Господи взиваю”, стихири самогласні, глас 1:
Богообрана двоїця подругів Йоаким і Анна,* ходивши в усіх заповідях і уставах Господніх непорочно* не мали дитини,* бо Анна була неплідною:* тому гаряче молились Богові,* і обіцяли віддати Йому на служіння* дитинку, якщо б Він дарував її їм,* і тоді, уже зістарівшись через вік свій;* прийняла від Господа Владичицю всього* єдину непорочно зачату* і непорочною перебуваючу повіки.
Йоаким наодинці в пустелі на горі,* постившись і молившись Господеві як Боговидець Мойсей* прийняв від Нього не письма Закону на скрижалях кам’яних,* але скрижаль одушевленну — Діву Марію* на якій мав написатися перстом Божим* Слово живе — Христос,* задля Якого днесь непорочно й зачинається,* і непорочною перебуватиме повіки.

четвер, 3 жовтня 2013 р.

Літургійне питання в нашій Церкві

Священний Синод Єпископів Української
Греко-Католицької Церкви
Львів, 20-27 лютого 1994
Слово Блаженнішого Мирослава Івана
Літургійне питання в нашій Церкві


ВСТУП
Важливість літургії в житті Церкви
 1. Св. Іван Золотоустий, пояснюючи вірним, що таке таїнство, каже: «Те, що бачимо, не є те, в що віримо; що йнакше бачимо, а в що йнакше віримо».[1] Це коротке речення окреслює важливу правду про Літургію, яка вводить у надприродне, вище ніж те, що бачимо чи навіть можемо собі уявити. Літургія — це наш великий духовний скарб, бо в ній Ісус Христос приноситься у жертву Богові Отцеві у Святому Дусі. У цьому інтимному спілкуванні між Божими Особами особливою Божою благодаттю беремо участь і ми, бо «ніхто не достойний із зв'язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або приближатися, або служити тобі, царю слави». Тільки «ради несказанного й безмірного ... чоловіколюб'я» Господа нашого Ісуса Христа може людина приносити Богові літургійний культ, тобто прославу Бога, що є ціллю існування людини і всіх творінь. Тим-то наша земна літургія віддзеркалює небесну дійсність, наш спів — це образ ангельського співу, наші молитви — це інтимна мова Пресвятої Трійці, наші святині — це вишній Єрусалим, «місто великого царя» (Пс 47[48],3). Що йнакше бачимо тілесними очима, а що йнакше бачимо очима віри.

вівторок, 10 вересня 2013 р.

Пастирські та літургійні роз'яснення щодо Чину Похорону

Пастирські та літургійні роз'яснення щодо Чину Похорону

«Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії»
(1 Сол 4, 13-17).

Життя людини є священним Божим даром. Бог покликав людину з небуття до вічного життя, створивши її на свій образ і свою подобу. Через непослух людини Богові у світ увійшов гріх, а разом із ним з'явилися страждання і смерть (пор. Бут. 3, 17-19; Самогласні стихири Івана Монаха, гл. 7). Сам факт смерті людини вказує на те, що в межах земної дійсності та часу неможливо осягнути повноти життя.
«Все суєта людська, що не залишається по смерті. Не залишається багатство, ні супроводить слава ... Де є мирська пристрасть? Де мрія про дочасне? Де золото і срібло? ... Усе - порох, усе - попіл, усе - тінь», - співаємо під час Чину похорону (Самогласні стихири Івана Монаха, гл. З і 4). Водночас смерть є подією, до якої людина покликана постійно готуватися, бо її вічне життя залежить від життя земного.