Пастирські та літургійні роз'яснення щодо Чину Похорону
«Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих,
щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії»
Життя людини є священним Божим даром. Бог покликав людину з небуття до
вічного життя, створивши її на свій образ і свою подобу. Через непослух людини
Богові у світ увійшов гріх, а разом із ним з'явилися страждання і смерть (пор. Бут. 3, 17-19; Самогласні стихири Івана Монаха, гл. 7).
Сам факт смерті людини вказує на те, що в межах
земної дійсності та часу неможливо осягнути повноти життя.
«Все суєта людська, що не залишається по смерті. Не залишається багатство,
ні супроводить слава ... Де є мирська пристрасть? Де мрія про дочасне? Де
золото і срібло? ... Усе - порох, усе - попіл, усе - тінь», - співаємо під час Чину похорону (Самогласні
стихири Івана Монаха, гл. З і 4). Водночас
смерть є подією, до якої людина покликана постійно готуватися, бо її вічне
життя залежить від життя земного.